Головна Головна -> Твори -> Антон Павлович Чехов: Вироблення власного стилю

Антон Павлович Чехов: Вироблення власного стилю



Антон Павлович Чехов народився 21 січня 1860 року в південноросійському місті Таганрог, невеликому, провінційному, та з гарними культурними традиціями. Чехови належали до небагатих міщанських родин. Але батько-бакалійник прагнув дати своїм дітям гарну освіту. Атмосфера батьківського дому була по-домостроївськи деспотичною. Господарство повністю вела мати, а добрий і лагідний Антон допомагав їй в усьому. А до того ж, коли треба, працював у крамниці суворого батька. Пізніше письменник з гіркотою казав, що у нього не було дитинства, а його оповідання про дітей особливо ніжні й сповнені співчуття.

Згадаємо сумні й трагічні “Ваньку” (1885), “Спати хочеться” (1888), або такі напрочуд психологічно достовірні, сповнені теплого гумору, як Триша” (1886), “Дітлахи” (1886), “Хлопчики” (1887), “Вдома” (1887), “Поганий хлопчисько” (1886) та ін. У Чехова було кілька братів і сестер, з якими він зберігав тісні родинні стосунки усе своє життя, не раз згадував про спільне дитинство і у своїх творах. Попри всю суворість порядків, в батьківському домі були у членів родини і радісні хвилини, пов’язані насамперед з домашніми театральними виставами і відвідинами Таганрозького міського театру. Вже хлопчиком Антон виявив гарячу любов до театру, талант оповідача і хист до акторства, до переконливого перевтілення в різні характерні постаті в кумедних сценках на зразок пізнішого оповідання “Хірургія”. Товариш Че-хових по навчанню у Таганрозькій гімназії згадував: “Був ще один утішний номер в артистичному репертуарі Чехова. За кілька хвилин він змінював свій вигляд і перетворювався на зубного лікаря… Антон з найсерйознішим виглядом заспокоював пацієнта (старшого брата. – К.Ш.), брав у руки щипці для вугілля, сунув у рот Олександру й … починалася “хірургія”. Цей лицедійський талант Чехова. втілився в його літературній творчості, зокрема у сценічності багатьох оповідань, пізніше у створенні новаторських п’єс, а можливо, головне -у рідкісному вмінні письменника внутрішньо психологічно вживатися в найрізноманітніші людські постаті – крихітку Гришу, що переживає чудове потрясіння, вперше в житті гуляючи з нянею міською вулицею (Триша”), в старого знаменитого професора, який перед смертю доходить невтішного висновку про змарноване життя (”Нудна історія”, 1889), або навіть у собаку Каштанку з її вірною любов’ю до хазяїна-п’янички (”Каштанка”, 1888). Витончена інтелігентність Чехова, його естетичний смак і рідкісна тактовність, делікатність вражали і приваблювали всіх, які його знали, і дуже дивували тих, яким відоме було його походження й важкі умови, в яких він зростав. Однак м’який і вразливий Антон виявився людиною зі сталевим внутрішнім стрижнем. Закінчивши гімназію, він сам визначив свою подальшу долю: вирішив учитись, і не де-небудь, а в Московському університеті. Слова з його відомої п’єси “Три сестри”, що настійно звучать з вуст сестер Пр-тасових: “До Москви, до Москви!”, певно, відтворювали і його юнацьку мрію.

У 1880 р. Антон вступив на медичний факультет Московського університету і через чотири роки одержав професію лікаря, про яку ніколи не забував, хоч від регулярної лікарської практики з часом відмовився. В університетські роки Антону було важко, родина не могла допомагати йому матеріально, і студент Чехов починає писати і друкуватися у різних виданнях, зокрема в гумористичних журналах. Журналістська поденщина виявилася для нього виснажливою, але дуже корисною літературною школою. Пройшовши її, веселий і дотепний гуморист Антоша Чехонте став одним з найкращих прозаїків Росії.

У тодішній Російській імперії виходило багато популярних журналів і газет з розважальними оповіданнями, фейлетонами, гуморесками, анекдотами, карикатурами з підписами, побутовими нарисами і сценками, не позбавленими часом цікавих спостережень над тодішнім столичним і провінційним життям, дотепних, подекуди із сатиричним забарвленням. Такі видання, як “Будильник”, “Стрекоза”, “Развлечение”, “Осколки”, “Зритель”, “Мос-ковское обозрение”, “Свет и тени” та багато інших, охоче друкували початківців, бо матеріалу для заповнення сторінок цих видань завжди не вистачало,

Молодий Чехов став одним з постачальників такої гумористичної продукції. Він був уважним читачем згаданих видань і спочатку недовго працював у річищі традиційних форм невибагливого гумору, позбавлених інтелектуальних претензій жартиків. Популярні у читачів малі гумористичні форми вимагали лаконічності, скорочення до мінімуму описів місця дії, портретів персонажів, їхнього одягу, характеристики їхньої мовної манери тощо. Найважливішою часто ставала сама пряма мова дійових у гуморесці осіб, і це надавало оповіданнячкам всі прикмети сценки, вихопленого з життя, дра-матургізованого епізоду. Як твердить відомий російський літературознавець Олександр Чудаков про популярні в другій половині XIX ст. оповідання-сценки з гумористичної преси: “За своїми функціями, завданнями і місцем у системі сучасних їй літературних жанрів сценка націлена на зображення звичного, рядового, повсякденного, побутового положення – це “епізод”, “картина”, “знімок”, “дагерротип”… дозволяється включати не лише характерне, суттєве, важливе, а й те, що просто цікаве, заманливе, злободенне, смішне”. Все це Чехов використовував. А слово персонажа набувало в сцені часто особливої насиченості, багатофунк-ціональності. Воно передавало не лише зміст висловлювання, а й характеризувало мовця в плані приналежності його до конкретного стану, соціального прошарку, до певної професійної групи, свідчило про його освіту чи неосвіченість, про його виховання, життєві настанови, уявлення про цінності навколишнього світу тощо. Важливим був і добір предметів, які згадуються в тексті. їх небагато, але вони промовисті, зримі і також мають дійове розмаїте призначення. Вищезгаданий дослідник прози Чехова пише: “Чеховський художній предмет входить одночасно в кілька рядів – соціальний, живописний, емоційний … тут один з витоків знаменитого чеховського настою, який складається, зокрема, з певного предметного добору”.

 





Схожі твори: