Головна Головна -> Твори -> Аналіз ранніх гумористичних оповідань Чехова

Аналіз ранніх гумористичних оповідань Чехова



У ранніх оповіданнях Чехова ясно виявилися такі особливості його стилю, його оригінальної художньої манери, як лаконізм, стислість оповіді, велика питома вага розмаїто забарвленої власної мови персонажів, що цю оповідь драматургізує, багатозначність предметних деталей, їх багатофункціональність, часта відсутність традиційної для новел інтриги, своєрідна безфабульність багатьох творів, наявність підтексту, який виводить звичайне й окреме на ширші загальнолюдські обрії, надає начебто випадковому, частковому узагальненості, глибокого етичного звучання. Варто тут нагадати й про те, що впродовж десятиліть, пишучи про Чехова, хто позитивно, а хто негативно, визначали як важливу рису його манери її абсолютну об’єктивність. Тобто відсутність авторських оцінок характерів і поведінки персонажів. По суті немовби просту фіксацію того, що вони роблять чи говорять. В одному з листів Чехов і сам так сформулював ставлення автора до створених ним постатей: “Художник має бути не суддею своїх персонажів і того, про що говорять вони, а лише безпристрасним свідком… уміти відрізнити важливі відомості від неважливих, уміти освітлювати постаті і розмовляти їхньою мовою”. В цьому, як він вважав, полягає талант митця.

Така категорична самооцінка не відповідає реальному стану речей. І в ранніх оповіданнях, і навіть в найбільш “об’єктивних” творах кінця 80-х – початку 90-х років, де авторський голос начебто зовсім не чути, ця об’єктивність уявна, або, як її ще називають, відносна «талановита видимість безпристрасного свідчення» (В. Єрофеєв). З ювелірною точністю прозаїк добором окремих слів, жестів, мімічних рухів своїх персонажів майже непомітно навіює читачеві моральну, етичну оцінку особистості того чи того з них, розкриває людську, духовну сутність постаті. І ця оцінка майже завжди беззаперечна, вона також не викликає сумнівів щодо ставлення автора до свого героя, щодо думки і почуття, які він хоче ненав’язливо пробудити в читачеві.

Етична позиція Чехова лишається незмінною впродовж всієї його творчості. Це традиційний для російської реалістичної літератури XIX ст. гуманізм – любов до людини, співчуття до неї попри всю її недосконалість, хиби, вади, помилки, віра в можливість змін в людині та світі на краще. Однак письменник по-новому підійшов до теми “маленької людини” – не як “приниженої і гнаної””, що викликає жалість й розчуленість, а тверезо і суворо показав огидність пристосовництва, холуйства, рабського схиляння перед владою й багатством. Показав, що людина в несправедливих, безчесних умовах стає не маленькою, а дрібною, привчається жити за відомим висловом “стосовно до підлоти”, за подвійними стандартами – лакейство перед можновладними і хамське тиранство щодо слабких і залежних.

На повну силу талант прозаїка Антона Чехова починає звучати, як згадувалося вище, з середини 80-х років. Кожний його твір не минає уваги громадськості, має відгук і оцінку в критиці. Чехов стає не просто професійним літератором, а одним з найпомітніших прозаїків країни. В 1890 р. письменник здійснює тривалу поїздку на Далекий Схід.внас-лідок чого з’явилися оповідання гострокритичної спрямованості “На засланні” (1892), “Вбивство” (1895) й трагічна “Палата № 6″ – художнє узагальнення похмурої “в’язничної” дійсності царської Росії. Безпосереднім відгуком на побачене на забутій Богом і людьми околиці імперії стала книга нарисів «Острів Сахалін» (1895). Не припиняючи творчої праці, Чехов у 1892-1893 роках працює як дільничний лікар під час загрозливої епідемії холери. Бере також участь у загальному перепису населення. В 1892 р. він купив маєток в селі Меліхово, де жив тривалий час, де разом з ним поселилися і члени його родини, куди приїжджали друзі та знайомі. Письменник тісно спілкується з селянами, лікує їх, будує школи для селянських дітей, бере участь і в інших громадських заходах.  Меліховські враження дали йому матеріал для таких творів з народного життя, як «Мужики», «В яру» та ін., відбилися у суперечках про шляхи поліпшення долі народу на сторінках такого блискучого оповідання, як “Дім з мезоніном”.

Ще в другій половині 80-х років Чехов починає писати для театру, працює над п’єсами “Іванов”, “Лісовик”, “Весілля”, видає водевілі “Ведмідь”, “Пропозиція”, “Ювілей” та ін. З моменту створення Московського Художнього театру він з ним активно співробітничає. В цьому театрі побачили світло рампи всі найвідоміші п’єси Чехова. Яскраві образи в них створила Ольга Кніппер, яка стала дружиною Антона Павловича в 1900 р. Через різке погіршення стану здоров’я письменник більшу частину року проводить в Ялті в будинку на горі, з якого відкривається чудовий краєвид на місто й бухту. Тепер в цьому будинку Музей А. П. Чехова. Помер письменник в липні 1904 р. на німецькому курорті Баденваймер, куди привезли його, сподіваючись, що хворому там буде легше. За переказом, останнім проханням вмираючого було подати йому келих шампанського.

Твори найплідніших у творчому житті Чехова років – 1885 – 1904 – тематично вельми розмаїті, в них змальовані різні сторони російського життя, всі соціальні, суспільні прошарки країни. Чиновники і селяни, вчені і актори, поміщики і художники, купці і особи “духовного стану”, студенти, судді та ін. діють в його коротких оповіданнях і повістях. Він малює індивідуалізовані образи зрілих і молодих, дітей і старих на порозі небуття, юних дівчат і жінок у розквіті краси і привабливості, підкреслюючи в них одночасно типові, впізнавані риси. Люди з вищих суспільних сфер і ті, які поневіряються на суспільному дні, – всі вони постають в його прозі з такою виразністю, що більшість з них неможливо забути, а їхні імена – унтер Пришибеєв, лікар-скнара Йонич, вчитель Бєліков – людина у футлярі, сирота Ванька Жуков і багато інших – стали прозивними. З роками зміст творів письменника стає дедалі глибшим, а настрій – серйознішим. Це можна сказати про такі реалістичні твори рідкісної людської краси й сили, художньої досконалості, як “Палата № 6″, “Скрипка Ротшильда”, “Студент”, “Дім з мезоніном”, “Моє життя”, “Мужики”, “Людина у футлярі”, “Йонич”, “Душечка”, “Дама з собачкою”, “В яру”, “Архієрей”, “Наречена”. Цей перелік можна продовжувати, бо майже кожний з творів, написаних в останні двадцять років життя Чехова, дає і найглибше душевне переживання, і художню насолоду, і матеріал для роздумів про людину й життя, і етичний урок, і моральне очищення.

 





Схожі твори: