Головна Головна -> Твори -> Твір по літературі Яким я уявляю «Івана з Вишні»

Твір по літературі Яким я уявляю «Івана з Вишні»



Твір за творчістю Івана Вишенського. Про життєвий шлях Івана Вишенського відомо дуже мало. Історики вважають, що він народився приблизно 1550 року на Львівщині у містечку Судова Вишня. Невідомо, ким були його батьки, де і яку освіту здобув письменник, які події вплинули на нього так сильно, що він назавжди відмовився від життя на рідній землі і добровільно наклав на себе важкий послух. Кажуть, що Вишенський довгі роки жив самітником на горі Афон, відмовившись від спілкування з людьми, проводячи весь час у молитвах і каятті. Звичайно, слабка духом людина не витримала б такого життя. Та іноді мені здається, що втеча Вишенського від світу – це вчинок людини, яка не почуває своєї внутрішньої сили, ховається від проблем у віру, як у мушлю, звідки світ видніється лише настільки, наскільки захочеться. Якщо не витикатись – то не чути людських голосів, стогону рідної землі, глумливого сміху зажирілих попів. Можна створити власний світ, повністю розчинитися в ньому і, спілкуючись з єдиним Богом, який ховається тільки в тобі, а тому і належить тільки тобі, почувати себе захищено, комфортно і впевнено. Цей світ може бути безмежним, а може перетворитися в цятку – все залежить від власної уяви і бажання.

Перетворившись на ченця-відлюдника, Вишенський все-таки іноді відчував потребу висловити те, що довгі роки накопичувалося в душі і свідомості. Усе передумане виливалося у послання ченця, який відчував себе пророком Ісаєю, що звертається до ницих і грубих, які своїми нечестивими проханнями відволікають Господа від спілкування з єдиним, хто достойний уваги – з Іваном з Вишні. У творі «Тобі, котрий мешкає в землі, що зветься Польська, всякого віку, стану і влади народу руському…» – письменник звертається до всіх, хто ходить по землі, з попередженням про «смертний хрест погибельної кари», «всесвітній потоп», який винищить усе і усіх: і зажерливих панів, і беззаконних суддів, і Арістотелів, і Платонів… Цей ряд можна продовжити безневинними дітьми, неспроможними каліками, людьми, які не моляться з ранку до вечора, а намагаються заробити шматок хліба. Вишенський просить кари на всю землю, потопу, який знищить усіх, адже вважає, що краще «…вас вигубити й викоренити, щоб не оскверняли більше її (землю) антихристовим безбожним невір’ям і поганським нечистим і несправедливим життям, воліючи ліпше порожньо в чистоті стояти…»

  • Іван Вишенський добровільно відмовився від життя серед людей – і він мав на це право.

Але, сидячи в норі, він судить про світ, як про такий, що наповнений тільки хитрістю, махлярством, лиходійством, брехнею, кривдою, лицемірством, насильством. Мені здається, що Вишенському не вистачило глибини мислення, бо якби у світі панувало тільки зло, людство не вижило б. А воно живе уже 400 років після Вишні, і маю надію, житиме ще довго. Іван Вишенський став аскетом з власної волі, але, читаючи його твори, мені іноді здається, що його вселенський гнів на всіх людей, що тішаться радощами життя, не від бажання бачити світ очищеним. Ненависть і роздратування – «З усіх утрат втрата часу – найтяжча», Цей вислів мені особливо подобається. Ніхто з наших сучасників не знає, якою людиною був Григорій Сковорода, але ми можемо створювати його образ із творчості мислителя. Мені здається, що цей афоризм надзвичайно характеризує автора як людину, що ні на мить не припиняє вчитися, розвиватися та самовдосконалюватися.

Я ледь не забув про найважливіший афоризм, який я радив би занотувати всім, хто має такі зошити-збірники! «Уподібнюйся до пальми: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона до гори». Ось такий вислів. Він навчає нас не здаватися, сміливо йти вперед, не зупиняючись перед труднощами, не зважаючи на обставини та власну невпевненість. Мені надзвичайно подобаються- афоризми Григорія Сковороди. Деякі з них справді варті того, щоб тільки за них назвати цю людину справжнім філософом!

 





Схожі твори: