Головна Головна -> Твори -> І в таємниці – ти живеш, Русь. О. Блок

І в таємниці – ти живеш, Русь. О. Блок



Батьківщина – одна з головних тем у творчості кожного поета. І проте Росія Блока – це особливе явище, це ім’я епохи, що загинула після революції. Як ніхто інший, Блок відбив у своїх віршах про Росію розповсюджені тоді серед інтелігенції почуття – замилування своєю країною, жаль нелегкої долі, відчуття вибраності, тривога за її долю, передчуття «нечуваних змін» і «небачених заколотів», готовність пожертвувати собою для її блага. Так відчували тоді багато хто – а Блок зумів виразити, яскраво і талановито. Спляче зачароване царство, заповідна країна – така Росія з раннього вірша «Русь». Але вже тут – не тільки краса, таємниця, незвичність, але і «країни рідної вбогість», «шматки її лахміть». Але і така Росія дорога до болю.

  • Росія, убога Росія,
  • Мені хати сірі твої,
  • Твої мені сльози вітрові –

Як сльози першої любові! –  пише він у вірші «Росія». Вся історія країни – суцільні трагедії і випробування.

  • Русь моя, життя моє, чи разом нам томитися?
  • Цар, да Сибір, да Єрмак, так в’язниця!
  • Ех, чи не пора розлучитися, покаятися…
  • Вільному серцю на що твоя тьма?
  • Чи знала що? Або в бога ти вірила?
  • Що там почуєш із пісень твоїх?
  • Чудь начудила, да міру наміряла
  • Гатей, доріг так стовпів верстових…

Чим далі, тим ясніше Блок бачить не тільки прекрасну природу, історичне минуле і милі казки – але і страшний світ повсякденності, вульгарність, бездуховність, які відбиває у віршах «Фабрика» або «Грішити безсоромно, непробудно…» Але «…і така, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені». Згадуючи минуле країни, повне трагедій і випробувань, Блок боїться, що «повториться все, як раніше». Починаючи з 1907 року, ця тривога присутня у багатьох його віршах. Що чекає країну – суцільна «фабрика»? «І безустанне ревіння машини, що кує загибель день і ніч?» «Нечувані зміни, Небачені заколоти»? І – спорудження храму – «на крові»? Але як важко бачити убогість, бруд, морок, приниження, а по іншу сторону «ситі» з їх убогим і аморальним світом. І два шляхи – «дати гніву правому дозріти» – або туга і нудьга. Але приходить війна з усіма її жахами. «Європа збожеволіла: кольори людства, кольори інтелігенції сидять роками у болоті… на вузенької тисячеверстної смужці, що називається «фронт». Страшні смерть, каліцтва, але ще страшніше – нісенітниця того, що відбувається». «Важко сказати, що більш нудотне: то кровопролиття або то неробство, та нудьга, та вульгарщина», – писав він пізніше у статті «Інтелігенція і революція». Необхідність, невідворотність революції розуміли усі, вона вітала у повітрі. Це «Доколе матері тужити? Доколе шуліці кружляти?» – у всіх у підсвідомості. Але потім безглузді вбивства, що пішли, пожежі, бешкетування жахали. Блок так пояснює те, що відбувається в країні: «Чому дірявлять древній собор? – Тому, що сто років тут ожирілий поп, ікаючи, хабарничав і торгував горілкою. Чому гадят у люб’язних серцю панських садибах? – Тому, що там насилували і пороли дівок: не в того пана, так у сусіда». Він пише про те, що до революції примазалися «сотні шахраїв, провокаторів, чорносотенців, людей, що люблять погріти руки». Він ще не знає, як багато буде цих що примазалися – і скільки влади вони приберуть до рук… Властива йому жертовність – хоч у відношенні до Жінки, хоч до Росії – проявляється і у його відношенні до революції. Так, революція жорстока – але його народ вибрав її, і його доля – розділити долю народу.

  • Що б не діялося із країною – вона єдина і безцінна.
  • Ідуть століття,  шумить війна,
  • Встає заколот,  горять села,
  • А ти все та ж, моя країна,
  • У вроді заплаканої й древньої.

Вірші його про Росію прекрасні – як прекрасна будь-яка любов, освячена талантом.

 





Схожі твори: