Головна Головна -> Твори -> «Ще мене любите…» (лірика Марини Цвєтаєвої)

«Ще мене любите…» (лірика Марини Цвєтаєвої)



Поезія Марини Іванівни Цвєтаєвої яскрава, самобутня і невгамовна, як і душа автора. Її добутки нагадують кораблі, що штурмують бурхливі води океану. Цвєтаєва ввірвалася в літературу шквалом тем, образів і пристрастей. Спочатку вона намагалася зрозуміти джерела власної геніальності, природу натхнення, звертаючись до своєї яркої і рвучкої натури:

  • Красною кистю Горобина запалилася.
  • Падали листи. Я народилася.
  • Сперечалися сотні Дзвонів.
  • День був суботній: Іоанн Богослов.

У навколишньому світі ніщо не повинне залишитися без уваги. Вона чує звуки і відчуває, точно і поетично передає їх на сторінках своїх добутків. Цвєтаєву цікавлять вічні питання, що хвилюють людство протягом століть: що є буття і смерть, джерела життя і творчості Про свій прийдешній відхід автор говорить зовсім спокійно. Цвєтаєва не кокетує, вона не боїться смерті, адже до цього так далеко! Поки ж – світ. що відкрився, прекрасний і світлий, складний і цікавий. Від цього безумно хочеться жити, радуватися навколишньому багатоликому світу і виливати побачене у вірші, такі ж безмежні, як рідні простори Росії. Кохання у поезії Цвєтаєвої завжди величезне,   нехай   нерозділене,   але   глибоке і сильне, страхаюче своїми невгамовністю і жаром:

  • Два сонця холонуть – О, Господи, пощади!
  • Одне – на небі, інше – у моїх грудях…

Почуття позамежні, на грані можливого,  тому і захоплює дух від віршів, що  відкривають серце поета:

  • Якби нас із тобою – так судьба звела
  • Ох, веселі пішли б по землі справи!
  • Не один би нам поклонився град…

Вірші    Цвєтаєвої   нагадують   музику композиторів-романістів, що   вилили  у  звуках свої емоції і фантазії. Живучи з відкритою душею, Марина Іванівна Цвєтаєва так і загинула, не примирившись із несправедливістю і жорстокістю навколишнього світу,  але, на щастя, залишилися її вірші. Марина Цвєтаєва  ніколи  не  говорила про себе «поетеса» – тільки «поет», хоча у своїй творчості вона, безумовно, жінка, але жінка  безстрашна,   смілива, що   затьмарила  своєю значимістю багатьох сучасників.

  •  
    • Я не вірю віршам, які ллються.
    • Рвуться – так!
    • М. Цвєтаєва       

 





Схожі твори: