Головна Головна -> Твори -> Літопис «Історія Русів» – політична й культурна історія України

Літопис «Історія Русів» – політична й культурна історія України



Особливе місце серед козацьких літописів посідає анонімна «Історія Русів».Вона вагомо посилила національну свідомість у середовищі української інтелігенції цім, що дух її – вільнодумний аж до протицерковного. Авторство «Історії Русів» тривалий час приписувалося Григорієві Кониському, він не є автором літопису. Зважаючи на високе патріотичне звучання тексту і  крамольність його багатьох сторінок, автор просто не ризикував підписатися під Компонованим, справедливо побоюючись тюрми й російської Доби. На сьогодні існує кілька версій стосовно авторства «Історії Русів». Деякі з науковців вважають, написав цей літопис Григорій Полетика, інші – його син Василь Полетика, ще інші – Олександр Безбородько. Але хто б не написав цей дуже актуальний для свойого й нашого часу твір, автор – відчайдушний сміливець, який наважився сказати  нащадкам про Україну та її гірку долю у союзі з Росією.

Про історію написання цього твору нам відомо те, що його рукопис було знайдено 1828 року. У 1846 році його було видано в Москві, а в 1956 – у Нью-Йорку.Однак книга ця була дуже поширена в рукописному варіанті. Нею свого часу користувалися такі відомі історики та письменники, як Микола Маркевич, Микола Бантиш-Каменський, Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Степан Руданський, Микола Гоголь. Іх усіх, напевно, вабили гарячий патріотизм, ідея самостійності України, національної самобутності українців.

Герої «Історії Русів» – Б. Хмельницький, П. Полуботок – ватажки козацької Доби нашої історії. Літопис сповнений почуття національної гідності, демократизму.

Ідейний центр твору – промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лютого ката України Петра І: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й і піали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Погнати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом-за погибель нашу та всього народу». У книзі знайшло також відображення єднання України з Литвою, Польщею, Росією, дається пояснення того, що це домовленості рівних сторін, які не поступаються одна одній у жодній сфері тодішнього життя.

Цей історичний літопис мав надзвичайно важливе значення. Сергій Єфремов писав: «Любов до рідного краю, автономія, демократизм, ненависть до всякого поневолення – такі мав позитивні риси цей блискучий, палко і з захватом написаний памфлет. Серед українського громадянства будив він приспану думку про долю рідного краю, він першим виразно поставив ідею державності України, зберіг автономістичний принцип і через голови недолугих зрадників та перекидчиків переніс його в пізніші часи, коли його можна було вже до нового дерева прищепити й на нових підвалинах заснувати».

Твір цей, до речі, вдало інтерпретований сучасною українською мовою Іваном Драчем, залишається актуальним і для наших часів.

 





Схожі твори: