Головна Головна -> Твори -> Купала — свято літнього сонцестояння

Купала — свято літнього сонцестояння



Здавна на Україні Сонце вважалося найвищим і найсвітлішим божеством. Його називали лагідно Даждьбо-гом, тобто богом, що дає життя, богом світла і добра, перед лицем якого розбігаються всі темні і злі сили. Тобто, стародавні слов’яни вірили, що вони внуки сонця. І автор “Слова о полку Ігоревім” також називає народ Даждьбожими внуками. Стародавні українці, як і інші народи світу, були сонцепоклонниками. Вони співали гімни сонцю, творили легенди про нього, приносили в жертву квіти, пахучі трави, плоди і ягоди, звертались до нього з молитвами. Ось яка прекрасна молитва з давніх часів збереглася. Коли сходило сонце, дівчина виходила на ріг хати, ставала до нього і зверталася до світила: “Добрий день тобі, сонечко яснеє! Ти святе, ти ясне-прекрасне, ти чисте, величне й поважне; ти чуєш гори й долини, і високії могили – освіти мене добротою, красотою, любощами й веселощами, Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я така була ясна, велична, прекрасна.

Сонцю, як верховному богу, будували на Русі храми-капища, де ставили дерев’яні зображення Сонця – ідолів» День і ніч жерці підтримували священний вогонь перед статуями Даждьбога. Люди вірили, що обов’язково треба задобрювати Сонце молитвами, піснями й жертвоприношеннями, тоді воно буде прихильне до них. посилатиме добро й щедрий урожай. Але якщо розгнівається, то слатиме зло на людей – посуху, спеку, голод, нещастя» Тому протягом року відбувалися свята на честь Сонця. Найважливіші з них – Купала й Коляда.

Купала – свято літнього сонцестояння. У цей день І Сонце має найбільшу силу, знищує всяке зло і само купається вранці в морі, щоб очиститись. Від його цілющого проміння в цей день мають надзвичайну силу лікарські трави, вода і роса, у цю ніч навіть зацвітає папороть. На честь Сонця в цей день запалювали великі багаття, пускали з гір вогняні колеса, перестрибували через вогнище, щоб був високий урожай, співали пісні на честь Сонця.

Коляда – це свято зимового сонцестояння. Вірили, що в найдовшу ніч року, коли перемагали темні, злі сили, Чорнобожичі, втрачало свою силу навіть Сонце і знеможене опускалося в Дніпрові води. Чорнобог посилав на землю підступного й злого Корочуна, який хотів украсти Сонце і заховати від людей навіки. Але Сонце не могло вмерти! Люди, які стояли на берегах річки, бачили, як скупавшись у Дніпрових водах, воно оживало, підіймалося знову – нове, всесильне, і сила його прибувала щодня й щогодини. Це було свято народження Сонця! Щоб підтримати новонародженого бога, люди співали колядки-пісні, величальні Сонцю, Місяцю, усім небесним богам, поздоровляли одне одного, ходили від хати до хати з величезною семикутною зіркою, усередині якої горіла свічка, і це означало, що нове сонце заходить у кожний дім.

Древні помітили, що Сонце впливає на зміну пір року. Його, як верховного бога, вони наділили владою над світом. Саме Сонце має чарівні ключі од небесного вирію і випускає на землю то весну, то літо, то зиму. Як же уявляли Сонце стародавні українці? Звичайно, подібним до чоловіка або жінки. У легендах і казках Сонце змальовується у вигляді чоловіка з ясним лицем, промені якого освітлюють увесь світ. Живе він на краю світу8 а вранці одягає золоту рясу, повну світла й тепла, і виходить на небо. У колядках, навпаки, сонечко виступає у вигляді красної панни. ‘Місяць часто уявляється як чоловік Сонця. Зірки – їхні діти.

 





Схожі твори: