Головна Головна -> Твори -> «Моя спеціальність життя…» (лірика М. Цвєтаєвої)

«Моя спеціальність життя…» (лірика М. Цвєтаєвої)



Російська поезія – велике духовне надбання, національна гордість. Але багатьох поетів і письменників забули, їх не друкували, про них не говорили. Один раз Цвєтаєва випадково згадала по чисто літературному приводі: «Ця справа фахівців поезії. Моя ж спеціальність – Життя». Жила вона складно і важко, не знала і не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була у повній невпорядкованості. У 1910 році, ще не знявши гімназичної форми, тайкома від сім’ї, вона випускає досить об’ємний збірник «Вечірній альбом». Його помітили і схвалили такі впливові і вимогливі критики, як В. Брюсов, М. Гумільов, М. Волошин. Вірші юної Цвєтаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю і безпосередністю. У цьому альбомі   Цвєтаєва  виливає свої  переживання у ліричні вірші про любов, що не відбулася, про безповоротність минулого і про вірність той, що кохає:

  • Ти все мені повідав – так рано!
  • Я все розглянула – так пізно!
  • У серцях наших вічна рана,
  • В очах мовчазне питання…

Марина дуже сильно любила місто, у якому народилася, Москві вона присвятила багато віршів. Марина Цвєтаєва пише не тільки вірші, але і прозу. Проза Цвєтаєвої тісно пов’язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був факт, не тільки зміст, але й звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала:  «Проза поета  –  інша  робота,   чим   проза  прозаїка, у ній одиниця зусилля – не фраза, а слово, і навіть часто – моє». Одна з її прозаїчних робіт присвячена Пушкіну. У ній Марина пише, як вона вперше познайомилася з Пушкіним і що про нього довідалася спочатку. Вона пише, що Пушкін був її першим поетом, і першого поета вбили.  Вона міркує про його персонажів. Пушкін «заразив» Цветаеву словом «кохання». Цьому великому поетові вона також присвятила безліч віршів:

  • Бич жандармів, бог студентів,
  • Жовч чоловіків, насолода дружин
  • Пушкін – у ролі монумента?…

Незабаром   відбулася Жовтнева революція, яку Марина Цвєтаєва не прийняла і не зрозуміла. З нею відбулася воістину фатальна подія. У травні 1922 року Цвєтаєва зі своєю дочкою їде за кордон до чоловіка, що був білим офіцером. Берлин, Прага, Париж… У її віршах зазвучали зовсім інші ноти. Навколо Цвєтаєвої усе тісніше замикалася глуха стіна самітності. Їй немає з ким порадіти. «Батьківщина не є умовність території, а приналежність пам’яті і крові, – писала вона. – Не бути у Росії, забути Росію  – може боятися тільки той, хто Росію мислить поза собою. У кому вона усередині – той втрачає її лише разом з життям». Туга за Росією позначається у таких ліричних віршах, як «Світанок на рейках», «Скіпа», «Російського жита від мене уклін», «Об непіддатливу мову…», сплітається з думою про нову Батьківщину, яку поет ще не бачив і не знає. Поступово Цвєтаєва віддаляється від кіл емігрантів, зріє нелегке рішення:

  • Ні до міста й ні до села
  • Їдь, мій син, у свою країну,
  • У край – всім краям навпаки!
  • Куди назад іти – уперед Іти,
  • особливо – тобі…

Особиста   драма   поетеси   перепліталася із трагедією століття.  Вона побачила звіриний оскал фашизму і встигла проклясти його. Останнє, що Цвєтаєва написала в еміграції,  – цикл гнівних антифашистських віршів  про розтоптану Чехословаччину, яку вона ніжно і віддано любила. Це воістину «плач гніву і любові». Цвєтаєва втрачала вже надію – рятівну віру в життя.  Ці вірші її – як лемент живий, але знівеченої душі:

  • Відмовляюся – бути.
  • У Бедламі нелюдей…

На цій ноті останнього розпачу обірвалася творчість Цвєтаєвої. Далі залишилося просто  людське  існування.   У 1939 році Цвєтаєва відновлює своє радянське громадянство і повертається на батьківщину. Вона мріяла повернутися у Росію «бажаним і очікуваним гостем». Але так не вийшло: чоловік і дочка піддалися необґрунтованим репресіям. Гримнула війна. Мінливості евакуації закинули Цветаеву спочатку у Чистопіль, а потім у Єлабугу. Змучена, що втратила віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цвєтаєва покінчила життя самогубством. Могила її загубилася. Марину Цвєтаєву-поета не поплутаєш ні з ким іншим. Її вірші можна безпомилково впізнати – по особливому розспіву, ритмам, інтонації. Марина Цвєтаєва – великий поет, і внесок її в культуру російського вірша XX століття значний.

  • …Моїм віршам,
  • як дорогоцінним винам,
  • Настане своя черга.
  • М. Цвєтаєва

 


Загрузка...



Схожі твори: