Головна Головна -> Твори -> «Плач Ярославни» — шедевр світової літератури

«Плач Ярославни» — шедевр світової літератури



Шкільний твір  на тему «Образ Ярославни». «Слово о полку Ігоревім» – твір давньоруської літератури про захист Руської землі від половецької навали. Написав його  невідомий автор. Події, змальовані в поемі, відбуваються у 1185 році, коли князь Ігор повів своє військо на половців. Незважаючи на затемнення сонця, яке віщувало поразку, дружина Ігоря вирішила розбити половецькі війська, щоб назавжди закрити їм шлях на Русь. Але сталося навпаки. Тільки перші дні принесли радість перемоги. На третій день військо Ігоря зазнало поразки, а самого князя було взято в полон. Руські воїни віддали своє життя, захищаючи рідний край, але сили не були рівними. Щоб подолати половецькі орди, треба було об’єднати руські князівства для боротьби з ворогом. Незгода між князями привела до поразки дружини Ігоря, але постраждала земля Руська яка стала беззахисною. Чому «Слово о полку Ігоревім» знайшло таку популярність, чому цей літопис дуже виділяється з посеред інших творів? Про це написано багато праць, чимало російських та инших вчених, літературознавців розв’язували цю задачу і сходилися на думці, що однією з головних, а найголовнішою причиною була незвичайна поетична мова «Слова», яка завдяки своїй красі наближала цей твір до художнього.

 

Як же реагує на поразку князя Ігоря його Батьківщина? Автор розуміє, що передати вболівання за військову невдачу, горе беззахисної землі можна тільки стражданнями близької до Ігоря людини. Такою є дружина князя – Ярославна. М творі вона – взірець жінки-слов’янки, вірної патріотки, відданої своєму чоловікові і своєму краю. З Ярославною ми знайомимось, коли вона плаче на брамі в Путивлі-граді, звертаю- чись до сил природи, заклинаючи їх повернути їй чоловікам Ми бачимо невтішне горе дружини, яка втратила коханого, опору свою і надію. Думаючи про свого чоловіка, вона шукай підтримки у сил природи і для воїнів Ігоря. Звертаючись до вітру, Ярославна питає:

 

  • ..Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі На вої любії мої, На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли?

 

Жінка ладна полетіти зигзицею, щоб тільки врятувати коханого та надати йому сили. Туга, біль, відчай злилися в цьому плачі – голосінні. Із втратою чоловіка Ярославна втрачає радість життя. Смуток і безнадія охоплюють її. Подаючи нам картину плачу княгині, автор змушує замислитись над тим, хто є воїн для своєї землі, для своєї коханої. Ярославна оплакує не тільки свого чоловіка і його військо, вона оплакує Руську землю, що втратила своїх захисників. Сила почуття Ярославни допомагає князю врятуватися з полону. Він повертається, щоб знову захищати рідну землю.

 

Які картини природи вводить автор у твір! Взагалі, з літописах, якщо і був опис природи, то це був нерухомий, медя ний пейзаж, безпосередньо пов’язаний із подіями. Наприклад опис місцевості, де відбувалася битва. У «Слові» ж природа нібі оживає. Через природу автор повідомляє про настрій, атмосферу подій, природа оживляє рядки повісті. До сил природи, нібі до верховних сил, звертається Ярославна, дружина Ігорева. Пр< цей плач можна написати окремий твір, щоб показати його ху дожню цінність, неповторність. Численні епітети, що зустріча ються в тексті, також дуже збагачують мову «Слова». Я розповів лише про невеличку частину того, що можна ска зати про чудову, поетичну мову «Слова». Але, думаю, хоч трохі показав її художню своєрідність, яку нікому ще не вдалося пе ревершити.

 

Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна – дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! Але вона свідома того, що її чоловік – князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників. З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу. Взагалі, автор «Слова…» у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу. Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон:

  • О Донець-ріко!
  • Не мало тобі слави,
  • Що носив ти князя на хвилях,
  • Стелив йому траву зелену
  • На берегах срібних…

Донець вступає в діалог з Ігорем:

  • Княже Ігорю! Не мало тобі слави, Кончакові досади лютої, А Руській землі веселощів!
  • Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж допоможе Ігореві втекти з полону.

Автор із величезною любов’ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінку-страдницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважається за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричністю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні вирази: чайка-жалібниця, зозуля, плаче-тужить. Мова її емоційна, пройнята патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:

  • Як та чайка-жалібниця
  • Стогне вона вранці-рано. Вірить Ярославна у чудодійну силу Каяли-ріки, яка може зцілити рани князя:
  • Омочу бобровий рукав
  • У Каялі-ріці,
  • Обмию князеві криваві рани
  • На тілі його дужому!

В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрічаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Автор «Слова…» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозулею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря. Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запитань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:

  • О вітре, вітрило!
  • Чому, господарю, силою вієш?
  • Чому мечеш ворожі стріли
  • На крилах своїх легких Проти воїнів мого милого?
  • До Дніпра-Славутича вона звертається як до могутньої стихії:
  • Принеси ж ти, господарю, До мене мого милого, А не слала б я сліз йому ревних На море пораненьку!

Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпачливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай, остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до най-могутнішої сили – Сонця:

  • Чому ж, сонце-господарю, Простерло гаряче своє проміння На воїнів мого милого У полі безводному, Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило!
  • І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:
  • Опівночі море заграло, Мла іде стовпами-вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.
  •  

Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хочеться побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цього подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красунь-половчанок і багатство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку. Ярославна – мудра жінка. Вона вражає своєю ніжністю, беззахисністю і в той же час силою. Для мене княгиня не просто дружина Ігоря. Я сприйняв цей образ в єдності з образом землі Руської. Силою свого кохання Ярославна повертає Ігоря до рідного краю, до народу, який потребує захисту. Повернувся Ігор з полону і земля Руська радіє:

  • Ігор їде по Боричевім
  • до святої Богородиці Пирогощої.
  • Землі раді, городи веселі.

 

Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто використовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ надихнув на музичну композицію «Плач Ярославни». Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і просить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає. Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, кров, здоров’я, аби їхнім чоловікам-ладам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінку-космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину-Ярославну.

 


Загрузка...



Схожі твори: