Головна Головна -> Твори -> Якою я бачу формулу українського Відродження

Якою я бачу формулу українського Відродження



20 років минуло відтоді, як наша Україна з гідністю проголосила про свою незалежність. Мабуть, для держав із давно існуючим традиційним устроєм десять років – це мить, незначна частина їхнього минулого. Інша ж справа – десятиліття для нашої країни, декілька попередніх століть після Переяславської ради виснажили, розтрощили національний потенціал українців. Згадаймо заборону нашої історії, мови, культури, науки! Згадаймо, як святе право на власну державність було зведено до рівня кримінального злочину!

Двічі історія давала українцям нагоду піднести й відстояти ідею державності. Уперше, вісімдесят років тому, ця спроба виявилася невдалою. Десять років тому історія подарувала нашій нації ще один, мабуть, останній шанс. Тепер, я думаю, все залежить лише від нас самих. Перед українцями постало питання: як зробити Україну раз і назавжди незалежною у повному значенні цього слова? Як довести усьому світові, що ми здатні не лише героїко-романтич-но проголошувати свою суверенну державу, а тоді, пересварившись з’ясовуючи, хто більший герой, втратити її знову? У чому полягає та єдина формула, загаль на і безпомилкова, що допоможе зробити Україну навіки незалежною, демок ратичною, багатою і сильною? Україну, яку поважатимуть усі провідні країни світу, яка матиме право голосу у світовій історії.

На мою думку, сьогодні українці кожною клітинкою мають усвідомити нашу провідну національну ідею – ідею єдності нації та соборності. Наш народ прий шов до проголошення своєї незалежності розрізненим, роздертим на ворогуючі сеґменти: за рівнем національної свідомості, за релігійними переконаннями, зя політичйими поглядами, за мовою тощо. Тільки розділивши, посіявши ворожнечу, нас можна було і можна буде надалі тримати у покорі.

Пригадується притча, за якою богатиреві запропонували розірвати грубий канат, скручений із кількох тонких мотузків. Він цього не зміг зробити. Тоді мала дитина розкрутила той канат і легко перервала кожен мотузок… Ось чому кожен із нас повинен усвідомити: поодинці нам не вижити! Боротьба за незалежність почалася з відомого живого ланцюга, утвореного від Києва до Львова людьми, що взялися за руки. Цим ланцюгом потекла енергія відродження держави й консолідації нації. Цей ланцюг простягнувся потім від Києва до Лупі нська і Харкова, Одеси й Криму. Ми зрозуміли, що станемо господарями на нашій і своїй землі, лише об’єднавшись. Й іншого шляху в нас немає!

А ще мені хочеться навести слова нашого земляка Григорія Сковороди, який сказав про наш народ: «Не вчіть яблуню родити яблука. Краще відженіть від неї спиней». Це була відповідь недругам і ворогам України, які намагалися довести, що українська нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі. ‘Гик, на шляху до самовідродження й істинної величі у нас ще чимало перепон. Нони заважають, як на мене, реалізувати необхідні політичні, економічні та соціальні реформи, створити ринкову систему і звести на ноги сучасну законотворчу владу на європейський кшталт.

І мені подумалося: незабаром, закінчивши школу, ми увійдемо у доросле життя. Тому, мабуть, на нас, на наші знання, енергію, свідомість, завзятість має покласти свої сподівання Україна. Наскільки ж це важливо й відповідально! Я знаю, що часто-густо нас називають «снікерсним поколінням», що виросло її епоху суцільних експериментів у комп’ютерному промінні. Але, я впевнений, ми зуміємо лишити по собі гідний слід у нашій українській історії, виправдати шює призначення. А дороговказом нам буде формула українського Відродження: єдність плюс патріотизм.





Схожі твори: