Головна Головна -> Твори -> Які суспільні явища засуджую у «Думі про щастя»?

Які суспільні явища засуджую у «Думі про щастя»?



Василь Андрійович Симоненко – один із яскравих представників «шістдесятників». У своїх поезіях він послідовно втілював ідею неонародництва, очищи» її від вульгарних нашарувань. І в університеті, і пізніше, коли він працював журналістом у газетах на Чер кащині, Василь писав вірші. Та друкувати їх не поспішав, бо були ці твори правдивими, йшлося в них не про любов до партії і вождя, а про простих людей діда, який працював усе своє життя, бабу Онисю, яка мала трьох синів. В. Симоненко як співробітник обласної газети «Молодь Черкащини» часто їздив по довколишніх селах, збирав потрібну інформацію, яка невдовзі друкуші лася на сторінках цього періодичного видання. Під час таких відряджень він по міг не бачити разючої відмінності між бадьорими публікаціями про «щасливе й заможне життя» і справжньою дійсністю. Тяжка доля селянина-колгоспника, по суті, мало чим відрізнялася від долі кріпака.

Обурений тенденцією до цинічного роздвоєння свідомості, В. Симоненко написав низку гнівних віршів, де розкривалася неприхована гірка правда («Злодій», «Некролог кукурудзяному качанові» та інші). Вони відразу були заборонені радянською цензурою. Але деякі твори все-таки з’являлися друком, хоч у виправленому редакторами вигляді, як-от «Дума про щастя». Сюжет її досить простий. З тяжкої невдячної роботи пізнього вечора повер тається додому втомлена доярка-колгоспниця, відірвана працею задля ілюзорного, «світлого майбутнього» від родини, від дітей. Хвилина щасливої радості, коли мати обіймає своїх малюків, готує їм вечерю, пантеличить навіть місяця, котрий від цікавості «суне в шибку свій блідий диск». Мов воскресли принишклі діти – тупіт, лемент, вищання й писк. Місяць хоче, мабуть, погрітись – суне в шибку свій блідий диск. Але поет вчасно зупиняє свою оповідь, зауважуючи, що подібні мотиви «радянського» села часто набували дешевого змісту і в журналістських публікаціях, і в літературі «соціалістичного реалізму»: «не життя тобі, а ідилія, як в поганих книжках чи в кіно». Тому лірична тональність вірша змінюється саркастичною:

  • ? Де фотографи? Де поети? Нуте, хлопці, сюди скоріш!
  • ? Можна знімок утнуть До газети І жахливо веселий вірш.

«Дума про щастя» набуває жанрового вигляду інвенктиви, яка для того й іс-| нує, аби піддавати гострому осудові потворні суспільні явища. Мабуть, саме тому з цілісного тексту твору була вилучена в’їдливо-сатирична строфа, в якій розкривалося достеменне обличчя соціалістичного ладу: Це ж така показна ситуація: Гарна мати і троє дітей, Це ж чудова яка ілюстрація Для підтвердження наших ідей. Поет намагався бути виразно однозначним у висвітленні фальшивих «наших ідей», тобто панівних у комуністичній пропаганді гасел про добробут трудящих, тоді як насправді провадилося нівелювання людини в людині. Відтак у «Думі» і  з’являється безкомпромісний висновок про долю жінки-колгоспниці:

  • Застрибають веселі цифри
  • у грунтовно важких статтях,
  • та не встане з словесних вихрів
  • многотрудне її життя.

Поет постійно протестував проти підміни «многотрудного» життя плакатними міфами, до творення яких докладали також своїх зусиль радянські поети – не лише незліченні віршувальники, а й талановиті митці, як, скажімо, П. Тичина. Його бадьористий вірш «Пісня трактористки» на багато літ сформував спотворене більшовицьке уявлення про жінку, якій комуністична система І накинула невластиву, шкідливу роботу, посадивши її за кермо трактора. Тичи-нинське порівняння «Дим-димок од машин, мов дівочі літа» влучно розкривало суть цієї системи, вказувало на знецінення жіночої долі попри всі гасла про рівноправність. Своє чесне бачення такої ситуації, відмінної від офіційної, В. Симоненко показує у своєму вірші «Дума про щастя», де одразу впадає в око глибока розбіжність між псевдоправдою і правдою. Героїня твору, ніби та кріпачка, працює  з ранку до пізнього вечора і «в доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть». А для неї це зовсім не диво, бо збагнула давно таке: справді, зараз вона щаслива, тільки ж щастя яке важке!

Інтереси народу для В. Симоненка завжди були першорядними. Власне, це і вже був прояв неонародництва як відродження ідей Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка та інших народників, які правили за основу формування естетичної концепції поета. Його ліричний герой – проста, духовно багата особистість, якою нехтувала література «соціалістичного реалізму», змальовуючи плакатних сталеварів і комбайнерів, комуністичних вождів тощо. Героїня його твору «Дума про щастя» Марія чи Настя «будить дзвоном дійниці село, щоб поменше такого і щастя було», коли тяжка, виснажлива праця нищить у,жінці не лише її жіноче єство, а й навіть людське. Хай же вона гідно несе своє природне призначення – бути Матір’ю, Жінкою, Берегинею роду.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: