Головна Головна -> Твори -> Чеснота і любов… атавізми?

Чеснота і любов… атавізми?



Напевно, багато з людей задавалися цим питанням. Ця тема в наш час злободенна, як ніколи. Я теж не раз замислювалася над цією проблемою. Зараз, коли багато з людей перебувають у постійній погоні за грішми, коли матеріальне благополуччя є самоціллю більшої частини нашого суспільства, коли темпи життя ростуть із кожним днем, коли головним життєвим кредо стає вираження «хочеш жити – умій вертітися», чи може йти мовлення про такі речі, як чеснота, любов, милосердя, безкорисливість? У кожного своя думка на цей рахунок. Один уважає, що це дійсно віджилі поняття, що в наше століття більших швидкостей, коли кожний може сподіватися тільки на себе й вірити тільки в себе, нерозумно й даремно бути милосердним або безкорисливим. Дійсно, а що це дає? Яка вигода для тієї людини, що віддасть гроші, нехай навіть невеликі, незаможному? Що одержить того, хто дотримує всіх заповідей Господни й любить «ближнього свого, як самого себе»? Нічого. Або ничти нічого? Чи можна вважати «нічим» власне задоволення? Я так не вважаю.

Люди, які не випробовують радості, допомагаючи своєму ближньому, на мою думку, просто егоїсти. І таких людей багато. Їхня кількість росте з кожним днем, вони наводнюють нашу планету, вони, подібно смертоносним вірусам, убивають наше суспільство. Ці люди не люблять нікого, крім себе. Так що ж у цьому гарного? Я згодна, що в матеріальному змісті це абсолютно невигідно й що життя диктує свої суворі закони – закони джунглів. Не щадити нікого, змітати все на своєму шляху – і будеш на вершині. Звучить жутковато, не чи правда? Але саме так і обстоит зараз справа. Кар’єристи, злодії, злочинці, просто озлоблені люди всюди. Суспільство задихається. Чи не час одуматися? Чи не час зробити перший крок до зімкнення здорового колективу, нормальних людських відносин?

Пора! І починати треба в першу чергу із себе. Звичайно, любов, милосердя, безкорисливість у глобальному масштабі – гарні слова. Але подивитеся, як поводитеся ви, люди навколо, ваші друзі й близькі. Імовірно, кожний знає таких людей, які завжди прийдуть рятуйте! не вимагаючи за це ніякої подяки, людей, які не тримають ні на кого зла. Саме завдяки їм ще збереглися, ще не до кінця віджили ті мудрі закони життя, які проповідував Бог. Я вважаю, що релігія дуже допомагає по-справжньому праведним людям зберегтися в нашому суспільстві, подібно діамантам, які сіяють у купі каменів, ще не покрившись пилом і брудом. Саме такі люди вірять у духовне відродження суспільства й саме завдяки їм нас ще можна врятувати від моральної деградації. Коли пишеш про любов і милосердя, мимоволі згадуєш поїздку в міському транспорті в годину пік. Це видовище жахає. Юрба народу з перекрученими злістю особами влітає у відкриті двері, давлячись і штовхаючись. Ті, що посильнее й вище, в основному чоловіка, устигають зайняти місце й відразу відвертаються до вікна, щоб не бачити нещасні очі жінок, що коштують із сумками біля них. Ця картина прекрасно ілюструє «любов» друг до друга й безкорисливе «бажання допомогти». Що ж отут говорити про безкорисливість? Про нього не може бути й мовлення. Допускаю, що люди можуть допомагати родичам і друзям, але я дуже рідко спостерігаю цю картину серед незнайомих один з одним людей. Все це змусило задуматися мене над питанням: «Чому?» Щоб вилікувати від хвороби, треба знати її причину.

Я багато міркувала й дійшла висновку, що в душі багато з людей дуже добрі й милосердні. Міняє їхня вулиця, ті шкідливі молекули злості, які постійно носяться в повітрі. «Він мене штовхнув! Я штовхну його або *зірву» своє зло на іншому» – так рассуждають багато хто. Але ті ж самі люди проявляють …турботу про бабусю матері, обожнюють своїх дітей і доглядають за хворими тваринами. Не це чи любов і чеснота?

Що ж відбувається з ними при спілкуванні з іншими людьми? По-моєму, зараз всі люди настільки зайняті своїми проблемами, що з кожним днем стають усе більше замкнутими. Вони заштовхують всі свої почуття й переживання глибоко в себе й покриваються своєрідним «захисним панциром», що не дає впливати на душу людини ні добру, ні злу. Елементарна захисна реакція кожної людини – відповісти ударом на удар або замкнути в собі, піти від реальності. Кам’яні особи навколо, відсутні погляди, мовчання – це і є та захисна реакція. Але іноді згадує людина про щось гарному й добром, і на його особі, подібно лучу сонця, з’являється посмішка, погляд зм’якшується, і він говорить прекрасні слова любові й довіри. Тоді розумієш, що не вмерла ще любов, що тебе оточують милі й добрі люди. Потрібно тільки зуміти розтопити ту кірку льоду, що покрила їхнє серце, «Стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе» – побита біблійна істина. Але ви тільки представте, що було б, якщо всі люди почали випливати їй! Я думаю, цю картину загального щастя кожний уявляє собі по-різному, але для всіх вона однаково прекрасна.

Так чому ж люди не прагнуть до неї? Адже не так уже й важко бути небагато доголи й милосердней. Потрібно лише прикласти невелике зусилля – безкорисливо, просто так.

Усе нижче й нижче стає рівень моральності, усе менше й менше духовності в наших особах. Але якщо люди всі так само доброчесні, якщо в них залишилася в серце любов, якщо вони усе ще милосердні й безкорисливі, те чому б нам не спробувати зробити мир небагато краще? Принаймні, щоб більше ніколи не стояло такого питання: « чиАтавізми всі ті високі й прекрасні поняття, які роблять наше існування краще й світліше?» Давайте прислухаємося до голосу серця, що кожна людина в глибині душі хоче змінитися й змінити мир у кращу сторону. Особисто я вірю, що, хоча це й спростовується щодня нашим поводженням, у кожного в душі є місце для любові, милосердя й безкорисливості. Давайте будемо теперішніми, такими, які ми є насправді. І якщо хоча б деякі з нас стануть хоч на йоту краще – це буде краще, що ми зробимо для всього людства. Відродження всього суспільства починається з морального вдосконалювання кожного його члена. Я вважаю, жити буде легше й краще. А інакше що ж робити? Як продовжувати жити далі? Скачуватися далі по сходам моральних підвалин? Ні, немає й ще раз немає! Це приведе спочатку до морального, а потім і до фізичного виродження людини. Давайте не допустимо цього, давайте відповістимо на основне запитання нашого часу: гроші або душа? Душу.

Сутність людини не змінити. І робити цього взагалі ж не коштує. Ми – люди, а не тварини, тому що можемо плакати, сміятися,любити, ненавидіти, страждати й бути щасливими, можемо бути милосердні й безкорисливі. Зберігаючи ці ‘Якості, ми залишаємося людьми й удосконалюємося. Не це чи головна мета життя кожної людини?

 





Схожі твори: