Головна Головна -> Твори -> Хай оживає істина стара: людина починається з добра

Хай оживає істина стара: людина починається з добра



Кожна держава світу – неповторна й самобутня. Навколо кожної склався певний імідж, більш чи менш стійкий, але все ж таки реальний. Так, Велика Британія славиться своїми консервативними поглядами, плеканням національних традицій, Німеччина – дисциплінованістю, гарантованим добробутом для своїх громадян, Італія – демократичністю й свободою творчості тощо. А чим же відома наша країна, який імідж має вона серед інших країн? Яке її майбутнє та роль у світовій громаді? Україна – доволі молода держава, яка протягом тривалого часу йшла до своєї незалежності і, нарешті здобувши її, може подбати про свій світовий статус. На жаль, сьогодні цей статус доволі суперечливий, а імідж нашої країни так і не сформувався остаточно.

Утім, незважаючи на це, в усьому світі знають і шанують українських митців. Зокрема, творчість Т. Шевченка за своїм ідейним масштабом і значенням дорівнюється до творчості таких видатних поетів, як англієць Дж. Г. Бай-рон та шотландець Р. Берне; загальновизнаний талант поетеси Лесі Українки, композитора М. Лисенка, танцюриста С. Лифаря та багатьох-багатьох інших українців, які підкорювали й продовжують підпорювати людство своєю обдарованістю. Популярності нині набуває туристична Україна: завдяки тому, що вітчизняні історики й мистецтвознавці нарешті отримали можливість відновлювати культурні та історичні пам’ятки, її визначні місця можуть бути гідно представлені широкому загалу.

На жаль, Україна відома світові й з іншого боку: як екологічно небезпечна земля, як зона Чорнобильської трагедії, як країна, де нераціонально використовуються природні ресурси, і таке інше. Знані ми, на лихо, і як політично ненадійна держава. Саме тому провідні європейські країни досі виступають проти вступу України до Європейського Союзу.

Однак усе це, на мою думку, не дає підстав вважати Україну неповноцінною державою, нездатною підтримувати міжнародні відносини та вирішувати глобальні проблеми. Щоправда, для того, аби наша країна змогла гідно почуватися серед інших країн, замало самовпевненості нашої влади або політичних діячів у цілому. Державу формує народ, який і несе відповідальність за її імідж і світовий статус. Доти, доки ми не покладемо край своїй невпевненості, наша держава не зможе голосно заявити про себе. Лише позбувшись комплексу меншовартості, який нам так довго прищеплювали, ми зможемо гордо вийти на світову арену. Для цього молодь, яка завжди є творцем майбутнього країни, мусить учитися, розвиватися духовно й розумово, бо тільки високоосвічена людина здатна вирішувати складні державні проблеми. Відповідальність за статус нашої країни покладено на кожного з нас, тож ми мусимо докласти зусиль для того, щоб у світі слово «Україна» звучало голосно й гордо.

Відколи існує людство на Землі, доброта вважається однією з найцінніших його чеснот. Ще в дитинстві людина отримує від батьків настанову бути доброю і милосердною. Той, хто пам’ятає її протягом усього життя, завжди буде потрібний іншим людям, суспільству, державі.

Що ж таке доброта? У світі живуть різні люди, з різними, характерами, інтересами й смаками. І кожен по-своєму може бути ласкавим і грубим, чуйним і байдужим, милосердним і жорстоким… Однак яким би хто не був і якими б інтересами не жив, кожен уміє бути по-своєму добрим. Доброта – дуже широке поняття: це й бажання допомогти, і вияв розуміння, і відмова кривдити когось, і багато-багато іншого. Коли людину називають доброю – це означає, що вона добре ставиться до всіх навколо, нікого не ображає і вміє допомогти в скрутну хвилину.

З давніх часів доброта була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок, захистити старість і немічність, вилікувати хворого, розрадити каліку, заступитися за скривдженого. Володимир Мономах у своєму «Повчанні» говорив про те, що кожна людина має бути милосердною і вміти робити добро. Такої думки дотримувався і визначний український філософ Г. Сковорода, а Т. Шевченко, зокрема, писав:

  • Раз добром нагріте серце
  • Вік не прохолоне!

Робити добро слід завжди, бо той, хто не відчуває приязні до інших, руйнує передусім самого себе. Зла людина постійно обкрадає себе, втрачаючи здатність по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчитися тамувати в собі роздратування, недовіру, злість, душа може скам’яніти. Доброта – це не просто моральна риса, це вміння жити й радіти життю, це не слабкість, як модно сьогодні вважати, а сила. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні, здорові люди з черствими, байдужими до чужого горя душами. Лікування милосердям потрібне тим, хто не помічає кривди, болю, несправедливості, горя.

  • Не говори про доброту,
  • Коли ти нею сам не сяєш
  • Коли у радощах витаєш,
  • Забувши про чужу біду.
  • Бо доброта не тільки те,
  • Що обіймає тепле слово
  • В цім почутті така основа,
  • Яка з глибин душі росте.
  • Коли її не маєш ти,
  • То раниш людяне в людині.
  • Немає вищої святині,
  • Ніж чисте сяйво доброти.
  • (О. Довгий)

Я вважаю, що всі люди добрі, а злих не існує, просто є такі, які не навчилися або не хочуть чинити благородно. А добро слід творити безкорисливо, не вимагаючи за нього плати чи подяки. Усе одно людина, яка цінує допомогу й підтримку інших, залишається вдячною завжди. Варто не шкодувати своєї доброти ні для кого, роздавати її, дарувати. Родичам, друзям, незнайомим, суперникам, щодня, щохвилини, щомиті.

Треба вірити, що поруч тільки хороші та доброзичливі люди, які завжди допомонсуть, підтримають. Слід якомога частіше замислюватися: «А чи все я зробив для того, щоб людям було біля мене затишно, спокійно?» Доброта обов’язково повертається до того, хто її віддає. Тому я вірю, що добра людина ніколи не буде самотньою, скривдженою, нещасною. Добра людина – щаслива людина, бо їй відкрита таємниця щастя. Тож будьмо добрими й щасливими!

Рекомендовані твори:

  • Грінченко Борис. Каторжна.
  • Гуцало Євген. Сім’я дикої качки.
  • Довгий Олесь. «Не говори про доброту…»
  • Драч Іван. «Хіба чекати плати за добро?..»
  • Забужко Оксана. Казка про калинову сопілку.
  • Франко Іван. Сойчине крило.
  • Шевченко Тарас. Сон («У всякого своя доля…»).




Схожі твори: