Головна Головна -> Твори -> Рідне слово – Мова народу

Рідне слово – Мова народу



Мова народу – це нев’янучий і невмирущий цвіт усього його духовного життя, показник свідомості. У мові одухотворено народ і батьківщину, втілено творчу силу духу народного. Тут небо вітчизни, її поле і гори, долини й ліси. І оживає повний думки й почуття голос рідної природи, і летить в рідних мелодіях всією Україною. Однак в глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідного краю, а й історія духовного життя народу. Змінюються покоління, але плоди їхньої творчої праці залишаються в мові як спадок нащадкам. Завдяки мові ми отримуємо ґрунтовні знання про історію українського народу, вірування, погляди, дбайливо збережені нашими дідами та прадідами.

Отже, мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком, що поєднує сучасне і минуле, віджилі і майбутні покоління в єдине ціле. Якщо зникає мова – зникає і народ. І навпаки, доки мова народу в його устах, доти живе і народ. Народна мудрість говорить: відберіть у народу все – і він все може повернути, а відберіть мову – і він ніколи вже не створить її. Народ навіть може створити нову батьківщину, але мову ніхто і ніколи більше не створить.

Людина із жахом здригається перед убивством людини, та що ж вона повинна відчувати, зазіхаючи на життя особистості народу. Вивчаючи рідну мову, дитина вчить не лише звуки, а ніби п’є духовне життя з груді рідного слова. Воно пояснює природу краще, ніж досвідчений вчений-природознавець; знайомить з людьми, суспільством, історією народу краще, ніж будь-який історик, воно вводить у світ народних вірувань глибше, ніж будь-який історик, воно вводить у світ вірувань глибше, ніж найвитонченіший естетик. Слово дає людині такі філософські погляди, яких не міг би дати жоден філософ.

Я повністю поділяю думки і тривоги Костянтина Ушинського, який пише про мову як найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок поколінь. Втрачаючи рідну мову, разом з нею народ втрачає і багатовікові духовні надбання, і спосіб розуміння світу, і скарбницю народної творчості, яка зберігається в піснях і легендах, казках і приказках, думах і переказах. Без мови бідніє душа, вироджується народ, гублячи свої духовні сили. Слова чужої мови, навіть спорідненої і близької,- мертві звуки. Народ, який через свою несвідомість перестає плекати і обороняти рідну мову, стає на шлях самогубства.

Всі ми повинні пам’ятати, що мова – найбільший скарб. І коли з’являється загроза хоч дещицю з нього втратити, усіх повинна проймати тривога за мову, за нашу державу, за наше майбуття. Завжди пам’ятатимемо, що шлях до істини і добра, краси і величі лежить через слово:

  • Тож станемо перед Богом на коліна,
  • Схилимо у шані голови свої,
  • Щоб наша мова, рідна, солов’їна,
  • Цвіла, як весняні гаї.

Рідну мову діти, як правило, засвоюють від батьків. Однак в історії нашої країни, на жаль, часто трапляються випадки, коли люди тільки у зрілому віці повертаються до рідної мови. На сучасному етапі розвитку України дехто стоїть на позиції двомовності. Це може бути прийнятним лише у змішаних сім’ях. Вчені довели, що вже у третьому поколінні залишається лише одна мова. У світі існують нації, складові частини яких користуються різними мовами. Яскравим прикладом можуть бути швейцарці, які розмовляють німецькою, французькою та італійською мовами. Однак це виняток, який лише підтверджує правило: назва народу і його мови мають один корінь.   

Українська мова є мовою українського народу, а значить вона повинна бути рідною для кожного з нас, органічною частиною нашого єства. Воістину справедливі слова В. Сосюри: «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема». Так розпорядилася доля, що багато українців як на Батьківщині, так і за її межами не мали можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнути цілковитої денаціоналізації, ці люди в першу чергу мають оволодіти рідною мовою, оскільки саме вона є найголовнішим каналом зв’язку з рідним народом.

Рівень розвитку рідної мови – це показник духовності народу, бо саме у словнику відтворюється світорозуміння та світосприйняття народу. Отже, обов’язок кожного українця – знати і берегти рідну мову. Для людини, яка не розуміє значення рідної мови, вмовкає українська пісня, дума, легенда. Перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова. Людину, яка не є носієм культурно-духовних надбань, вважають чужинцем і відступником. І що б вона не проголошувала, поваги до неї не буде.

Українська мова – душа нашої нації. Вона ясна і повноголоса, нею легко передавати найтонші настрої. І я не можу зрозуміти тих людей, які соромляться говорити по-українські, які зневажливо відносяться до рідної мови. В основному це молоді люди та підлітки, для яких еталоном є усе закордонне. А того не розуміють: Хто горнеться до чужого, Того бог карає; Свої його цураються, В хату не пускають… Рідко звучить українська мова в нашому місті, бо знаходиться воно недалеко від кордону з Росією. І живуть в ньому багато сімей, де батько чи мати – з Росії. Та й студентів з сусідньої держави багато навчається в наших вищих навчальних закладах. Це все теж впливає на мовну ситуацію.

Але я сподіваюся, що настануть часи, коли українці повернуться до своєї мови, коди буде престижно добре нею володіти. Вже зараз необхідно відкривати тільки українські школи, дитячі садочки. У театрах ставити українські п’єси, телепередачі теж вести рідною мовою. Усі свідомі українці повинні об’єднатися і виступити проти забуття свого мовного та історичного коріння.

 





Схожі твори: