Головна Головна -> Твори -> Наша школа. Твір-оповідання на морально-етичну тему за даним сюжетом

Наша школа. Твір-оповідання на морально-етичну тему за даним сюжетом



Наша школа і Інститут рослинництва, розташований недалеко від школи, дружать. Минулого року, у лютому, ми побували в лабораторіях, бачили, як вчені перевіряють озимину на витривалість. Спеціалісти інституту, тобто селекціонери, автори сортів озимої пшениці, побували на полях кількох господарств, Там, на полях, вони вирубили моноліти, або невеликі квадрати землі з паростками озимини. Ці моноліти привезли до лабораторії. Тут, у стінах інституту,  рослини житимуть в умовах весни. Під час екскурсії нам, учням, показали ці моноліти. Деякі з них, зелені, рясні, якісь радісні, вражали своєю силою, а інші були з бідним зіллям. Вчені нам пояснили, що моноліти з бідним зіллям прибули з господарств, де росте пшениця, що погано переносить зимівлю. Інститут приготував рекомендації, тобто перелік агротехнічних засобів, які допоможуть зберегти посіви. У середині весни, у квітні, за завданням інституту ми посадили на пришкільній ділянці насіння скороспілих гібридів соняшнику і кукурудзи, що вивели в інституті. Поливаючи ті ж самі ділянки і залишаючи інші без поливу, як і радили вчені, ми вели щоденник спостережень. Відзвітувавши перед авторами цих гібридів, доповівши про виконання завдання, ми зрозуміли його важливість. Наші спостереження допомогли вченим.

 

Співпрацюючи з селекціонерами, ми краще розуміємо світ природи, пізнаємо закони розвитку рослин. Крім того, дозвілля наше стає цікавішим. У нас є справа, якої ми віддаємо вільний від навчання час. Деякі мої однокласники, наприклад, Віктор Клімов і Тарас Чорниш, визначилися у виборі майбутньої професії.

 

 

Як ми всім двором тополі захищали. твір на морально-етичну тему у публіцистичному стилі.

Наш двір великий: мабуть, на ньому умістилося б декілька футбольних полів. Не дивно: двір відповідає будинкам, збудованим ще до війни. Відрізняються ці будинки монументальністю; вони п’яти-, шестиповерхові, проте квартири в них – не те що в нинішніх будинках – з високими стелями, великими вікнами і просторими балконами. А по периметру усього двору ростуть старі тополі. Старожили кажуть, що деякі з цих дерев пережили війну. І справді, є тополі, стовбури яких досі ховають у собі осколки снарядів. Є дерева, посаджені у рік Перемоги. Вони наче зв’язують часи, поєднують декілька поколінь мешканців нашого двору. Ці тополі були свідками повернення з війни воїнів-переможців. Під цими тополями справляли весілля; дерева сумно шуміли, коли всім двором проводжали в останню путь одного з мешканців…

 

Нещодавно у наш двір завітала група людей начальницького вигляду. Вони вийшли з коштовних іномарок і щось жваво обговорювали. Першими оповістили двір про плани незнайомців бабусі, що гуляють у дворі та сидять біля під’їздів. Виявилося, що планується розширити під’їзну дорогу до одного з офісів, що розташувалися на першому поверсі. Деякі тополі заважали реконструкції, і їх вирішили зрубати. З’ясувалося, що вже і дозвіл на вирубку півдюжини тополь одержано. Дізнавшись Про плани ділових людей, мешканці двору написали колективний лист керівникам району з проханням захистити старі тополі від вирубування. Вони пояснили, що це не просто дерева, а зелені реліквії, що це пам’ять про багато поколінь мешканців двору. З райвиконкому приїхав молодий, упевнений у собі чиновник. Він дуже, уважно вислухав старожилів і молодь. Здавалося, він цілком на боці мешканців і питання про заборону вирубки тополь ось-ось буде вирішено. Уважно подивившись на одну з тополь, гість несподівано сказав: який вона відділила від квітів, що були у неї в руках. Молода людина підійшла до кабіни водія, і поруч зі штучними ромашками, гілочкою мімози зачервонів тюльпан.

 

Не захотіли залишатися осторонь від незвичайного дійства й інші пасажири, у яких теж були квіти. За кілька хвилин кабіну водія прикрашав справжній подарунковий букет.

–        Надю, вийди, подивися, яка краса у вагоні! – сказала водію кондукторша.

Надія захоплено подивилася на букет, а коли трамвай рушив, з вагонного динаміка залунав схвильований голос водія:

–        Спасибі за красу!

 

 

 





Схожі твори: