Головна Головна -> Твори -> Міркування про можливості відродження традицій нашого народу

Міркування про можливості відродження традицій нашого народу



Звичаї – це частина нашої душі, нашої генетичної пам’яті; вони – своєрідні корені, що живлять дерево життя. Народні звичаї – невичерпна криниця мудрості багатьох поколінь, яка ніколи не обміліє, скільки б не черпав із неї життєдайної вологи. Наші споконвічні, староукраїнські традиції настільки тісно переплелися із християнською обрядовістю, що годі й уявити, ніби може бути інакше. Я усвідомлюю себе передусім християнкою, й тому, замислюючись про духовні надбання і втрати мого покоління, ратую за відродження саме християнських традицій, в яких органічно присутні староукраїнські атрибути. На щастя, Галичина їх зберегла й бережно передає з покоління в покоління, бо в галицьких сім’ях панує культ родини, роду.

Прикро, що на Східній Україні цим похвалитися не можуть. Ніколи не забуду здивування і щирого захоплення в очах моїх однолітків із Харківщини, які прибули на різдвяні канікули у Тернопіль і побачили вертепні ватаги. Те, що для нас стало звичним, увійшло в плоть і кров, вони сприймали- як святкову феєрію, дійство, спеціально підготовлене для них – як спектакль у театрі. їм не вірилось, що споконвічні українські звичаї – це наше життя, наша сучасність. На мою думку, потрібно всіляко сприяти й допомагати тим подвижникам, які, згуртовуючи молодь в організації національного спрямування – “Пласт”, “Вертеп”, ”СУМ”, – взялися за відродження народних традицій. Ми повинні збагачувати і поширювати духовні надбання свого народу, бо інакше прекрасні українські звичаї змертвіють і будуть цікавими лише жменьці науковців. Діймо! Поки ще не пізно…

Щороку наша сім’я, як і кожна українська родина, святкує Великдень. Це справді великий день. Наші серця наповнюються радістю: ми прославляємо Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, який прийняв мученицьку смерть задля спасіння усього людства. Всю округу сповнює мелодійний передзвін церковних дзвонів: “Христос Воскрес!” Це величне свято припадає на чудову весняну пору, коли від зимового сну пробуджується – воскресає! – природа. Ми готуємося до Великодня заздалегідь. Обов’язково прибираємо подвір’я, оселю. Мама пече пишну білу паску, готує шинки, ковбаси. Та найголовніше – за кілька днів до свят наша родина дружно фарбує і розмальовує варені яйця. Все це добро складаємо у плетений кошик, накриваємо рушником, на якому вишито “Христос Воскрес!” і йдемо до церкви.

Незабутнє враження справляє обряд освячення паски. Це дійство просвітлює наші обличчя, зміцнює прагнення стати кращими, добрішими, чистішими. Воно підносить нас над буденністю, не дозволяючи їй замулити наші душі. А ще на Великдень ми обов’язково відвідуємо могили померлих родичів. На кладовищі особливо гостро відчувається марнота і безглуздість наших суперечок чи нарікань. Ми усвідомлюємо вагу духовних цінностей і обіцяємо собі прожити цей рік, не тримаючи камінь ні на серці, ні за пазухою.

 





Схожі твори: