Головна Головна -> Твори -> Засудження жахів війни в творчості Василя Билова та Генріха Белля

Засудження жахів війни в творчості Василя Билова та Генріха Белля



Друга світова війна була найжорстокішою, найстрашнішою в історії людства. У пам’яті тих, кому судилося через неї пройти, назавжди закарбувалося воєнне лихоліття. Застерігаючи наступні покоління від повторення катастрофи, вони розповідають про жахи війни у мемуарах, кінофільмах, книгах. Білоруський письменник В. Биков брав участь у тій війні, був лейтенантом Радянської Армії, у тяжких боях за Кіровоград «загинув» – на монументі на честь полеглих було викарбоване і його ім’я, а рідним надійшла «похоронка». Після закінчення війни ще десять років служив у війську. Потім демобілізувався і повністю присвятив себе літературній діяльності. Центральною темою його творчості стали трагічні події Другої світової війни. Герої повісті «Альпійська балада» (1963) – білоруський юнак Іван Терешко й італійська дівчина Джулія. Доля звела їх на заводі в Італії, де працювали смерт-ники-полонені з різних країн, бійці-антифашисти, воїни опору. Під час вибуху бомби, який готували Іван зі своїми товаришами, юнак тікає з заводу, згодом до нього пристала Джулія. Іван не може керуватися принципом: «вижити за будь-яку ціну», не може відвернутися від слабшого у скрутну хвилину, хоча з власного досвіду знає, що врятуватися одному легше. Юнак вже втретє тікає з полону. Його жагучий потяг до свободи не можуть зламати ніякі випробування неволі: ні знущання фашистів з полонених, ні нелюдські умови існування, в яких зберегти живу людську душу, власну гідність, волю до опору й боротьби – це подвиг. Війна несе з собою руїни, кров, смерть.

Але найстрашніше – коли з людини витравлюється все людське, як з отого команда фюрера Зандлера, котрий змушував беззахисного полоненого чистити свої чоботи рукавами арештантської куртки, чи поліцая Гриця, ладного підпалити хату свого кума за те, що він переховує радянського бійця, чи отих есесівців, котрі знущалися з божевільного гефтлінга, тицяючи в нього цигарками. Ці нелюди нічим не відрізнялися від тих собак-вовкодавів, яких вони спускали на втікачів.

Душі ж Івана й Джулії, попри всі жахливі обставини, за яких вони зустрілися, залишаються живими. В них несподівано для самих героїв зароджується чисте кохання, як оті квітучі під яскравим небом маки, серед яких опинилися молоді люди. Кінець трьох днів свободи на тлі вранішньої природи, яка не відає того, що поруч з нею діють люди, надає оповіді про героїв, чиї долі понівечені війною, особливого трагізму.

Німець Г. Белль теж брав участь у Другій світовій війні, але з іншого боку, як солдат німецько-фашистської армії, хоча й ухилявся від участі в політичному житті, доки не був мобілізований спочатку для відбуття трудової повинності, а потім у вермахт. На фронті був декілька разів поранений, після перемоги на Німеччиною деякий час перебував в американському полоні. З 1947 р. починає займатися літературою. Як письменник Г. Белль починав у річищі так званої «літератури руїн», що переважно була зосереджена на осмисленні нещодавньої війни та її наслідків. Воєнна тема стала одним із наріжних каменів беллівської «естетики гуманного».

1950 р. вийшла друком Збірка оповідань Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». У них письменник розповів про страшну долю свого покоління, про те, що він не може мовчати і тим самим давати можливість іншим зображувати недавнє минуле прикрашено, в героїчних тонах, заплющуючи очі на звірства і злочини.

Герой оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» зовсім юний. Ще три місяці тому він навчався в гімназії. І ось він знову опинився в своїй школі, але цього разу він не біжить сходами і коридорами, а його несуть тяжкопораненого на ношах. Він навіть довго сумнівається в тому, чи справді це його гімназія, настільки чужою стала школа, перетворена на шпиталь. Сумніви розсіялися лише після того, як він вгледів в класі на дошці фразу, написану своєю рукою. Майже одночасно з цим герой, який ніяк не міг зрозуміти, куди його поранено, побачив своє відображення в склі лампочки – «такий куценький, білий, вузький сувій марлі, неначе химерний тендітний кокон», а згодом, коли його розмотали – що в нього немає обох рук і правої ноги.

Оповідання Г. Белля насичене символами, що передають абсурдність війни, яка перетворила гімназію на «мертвий» дім, кімнату сторожа Біргелера, де герой гімназистом пив молоко, – на сховище мерців, а сам Біргелер тепер не сторож, а пожежник. Символічною ж є і недописана на дошці цитата, що обривається на півслові, – знамениті рядки давньогрецького поета Симоніда Кеоського: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, розкажи там, що ми лежимо тут, чесно виконазши закон». Фраза написана на дошці сім разів. Число сім у біблійному контексті означає нескінченність. Тому твір набуває особливого філософського звучання про вічність боротьби зі злом.

Вагоме слово у протиборстві добра зі злом належить мистецтву. Художні твори безпосередніх учасників Другої світової війни білоруса Василя Бикова й німця Генріха Белля, засуджуючи жахи війни, розкриваючи її абсурдність, переконливо доводять, що війна не приносить щастя нікому: ні тим, хто починає війну, ні тим, хто проти власної волі змушений брати в ній участь.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: