Головна Головна -> Твори -> Твір роздум на тему: Творчість письменників рідного краю

Твір роздум на тему: Творчість письменників рідного краю



Валерій Шевчук – один із українських письменників, чий сміливий творчий старт відбувся в шістдесяті роки, а змужніння, як то не парадоксально звучить, припало на роки застійні, роки панування в літературі методу соціалістичного реалізму. Сталося так тому, що він вчасно зрозумів, як за тих абсурдних суспільних умов зберегти внутрішню свободу, а значить і своє істинне обличчя, як витворити власний “сад нетанучих скульптур” (Л.Костенко), щоб квітнув він для поколінь прийдешніх. У той час, коли інші стрімголов кинулися служити правлячій владі, пануючій ідеології, В.Шевчук лишався рабом єдиної музи-літератури. Роками він “писав у стіл”, але це його не пригнічувало, а навпаки, додавало внутрішньої гордості, що світ так само не впіймав його, як колись і мудрого вчителя Григорія Сковороду.

  • “Кожен чоловік шукає в житті відповідностей та віддзеркалювання себе в інших. Часом він сам віддзеркалює, але зв’язок від тога не порушується. Те, що говориться про спорідненість душ, – не марниця. Я довго над цим міркував: спорідненість душ – одна з найвідоміших форм боротьби людини з самотністю”, – так роздумує Хлопець із “Дому на горі”.

 За тими роздумами-міркуваннями перед нами поволі розгортається дивовижний, реалістично виписаний і майстерно збагачений фольклорно-фантастичною образністю художній світ Валерія Шевчука, в основі якого проза звичайного людського життя, а духовним рушієм – любов до людини й світу. Усю різножанрову творчість Шевчука проймає фундаментальний, наскрізний образ Дому. Це – символ міцної осілості й захищеності, щось матеріальне, рідне, прописане до найдрібніших деталей, і водночас – ідеальне, втілення духовної Батьківщини. Дім духовний. Точний малюнок цієї монументальної Шевчукової споруди знаходимо в ро-мані-баладі “Дім на горі . Та до її побудови письменник підійшов уже в перших оповіданнях та повістях (збірки “Серед тижня”, “Середохрестя”) та в романі “Набережна, 12″. З вікон цього ж таки Дому простежено українську історію трьох століть у романі  “Три листки за вікном”. “Це можна сприйняти як легенду, як міф…” – скаже юна Галя, подивована розповідями старенької бабці про їхній дивний Дім на горі. Про той незвичайний, таємничий, прадавній Дім, у якому здебільшого народжуються дівчата, а чоловіки підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Ті, що нап’ються води з рук жінок Дому, лишаються в ньому назавжди. Та з’являються бозна-звідки, найчастіше спускаються з неба у вигляді сірого птаха, інші чоловіки, які не просять води й не залишаються в Домі, і від них народжуються дивні хлопчики, які пориваються до чогось незвичайного, здаються диваками, бо володіють даром упізнавати погідний ритм у всьому – там, у небі, і тут, на землі: рух планет, соку й крові, рух живих та мертвих тіл.

То справді схоже на легенду, на міф. А як же інакше слід сприймати ці тринадцять фольклорно-фантастичних оповідань Валерія Шевчука циклу “Голос трави” й повість-преамбулу “Дім на горі”? Оригінальне жанрове поєднання прозаїк означив романом-баладою, у якому виповів дивовижні історії про зародження в юних душах очікуваних і тривожних порухів першого кохання, про святість материнства, про незбагненний світ людської душі й природи, про таїну інтуїтивного осягнення величі й краси навколишнього світу, переливання його природних ритмів у мелодію настрою, в елегійну печаль переживань і в кольори вечорової туги згасання земного життя…

Уроки серця, уроки почуттів, які прагне відтворити на папері старий козопас Іван Шевчук, .зріють мимовільно, без насилувань волі, мовби випливають з самого життя, і ненав’язливо, майже без жодних розумових зусиль, подаються людям, світові. Система образного мислення козопаса Івана Шевчука, яка закладена Валерієм Шевчуком у циклі оповідань “Голос трави”, відтворює характер стихійної художньої творчості народу. На цій основі будувалися народні фантастичні оповідання, що виражали певний лад народного духу, народного світосприймання й форми його образного мислення. Передусім це персоніфікація природи, переведення абстрактних образів людського мислення в ранг персонажів-символів, дуалістичне розуміння темного й світлого, бога й чорта, дня й ночі, життя та смерті, що символізувало віковічну боротьбу добра й зла та формувало первісний моральний кодекс людини.

Не випадково більшість сюжетів циклу “Голос трави” запозичено з фольклорно-фантастичних оповідань. Тому образ козопаса Івана Шевчука можна тлумачити як складну розгорнуту метафору народного образного мислення, передусім прийомів і засобів поетики українського народного фантастичного оповідання.

Романом-баладою “Дім на горі” Валерій Шевчук прагне створити цілісне уявлення про світ як про цілісний космос, що сполучає живу й неживу природу в єдиний вічний ланцюг взаємозв’язків і глибоких нерозривних закономірностей. Для козопаса Івана Шевчука все, що відбувається в Домі на горі, не має якогось символічного значення, ці події не абстрагуються, не переростають у символи, у легенди, а є живою реальністю, бо володіють конкретним змістом і обростають живою плоттю реальності. Він, подібно до славетного Григорія Сковороди, писав, як жив, і жив – як писав, інтуїтивно послуговуючись асоціативною природою законів пам’яті. Трава для козопаса Івана – це голос віків, голос землі, до якого він уважно й тривожно прислухається, це, зрештою, голос його крові, поклик і заповіт предків. Чи не тому він володіє магічним даром прозирати світ і людей, бачити, як народжується молоко у кіз чи мед у бджолі, як злагоджено працюють механізми автомобіля, як б’ється людське серце – крізь стіни й крізь товщу земну проникає погляд його душі й серця. Володіючи цим вмінням, Іван прагне залишити своєрідний заповіт нащадкам – філософські новели-притчі. У цих новелах сконденсовані й релігійні уявлення народу, й елементи давньоукраїнського фольклору, й сюжети та образи з етнографії слов’янства, і реальні події національної історії, і біблійські сюжети та образи…

Валерій Шевчук шукає й виявляє себе в різних літературних жанрах – роман, повість, оповідання, новела, есе, критична студія, драма, поетичний і прозовий переклад тощо, але завжди лишається собою, завжди працює в злагоді з природою свого таланту. Письменник прагне збудувати для всіх відкритий, власний Дім духовний, позбавлений помпезності, зате мічений карбами надійності. Той Дім, у який варто ввійти, щоб, кажучи словами Семена-затворника, трохи побачити неба.





Схожі твори: