Головна Головна -> Твори -> Моя любима книга. Твір-міркування

Моя любима книга. Твір-міркування



Книг написано дуже багато й немає жодного людини в митрі, хто прочитав би їх усе. Книги – це історія й смаки кожної епохи. Деякі з них безнадійно тратили свою принадність, інших – актуальні й читаються з інтересом і сьогодні. Кожний письменник мріяв писати на століття, а от вийшло в нього чи ні, з’ясовується в наступних поколіннях. Я не можу сказати, що люблю якусь одну книгу. У мене їх багато, вони різнопланові, одні художні, інші пізнавальні. Наприклад “Гра в бісер” Гессе відкрила мені зовсім інший світ, наповнений смаком до пізнання, радістю безкорисливої праці, побожним відношенням до культури. А повести В. Кропивіна навіяли тугу, тому що мені вже не повернутися в дитинство, не мріяти про безкорисливого друга, тому що ми виросли й стали закохуватися, ми входимо у фазу дорослих відносин. І тут, на зміну Кропивіна до мене приходить М. Булгаков. У романі “Майстер і Маргарита” я знаходжу сарказм і іронію, якими наповнений сам, любов, про яку мріє кожний; і ще – непередавану пушкінську ноту в діалозі Воланда й Левія Матвія:

  • “Чому ж ви не візьмете його до себе, у світло? – Він не заслужив світла, він заслужив спокій”.

Це перегукується зі словами: “На світі щастя ні, але є спокій і воля…” Якщо сказати про заповітні імена, то це Честертон, Толкієн, Вудхауз. Я люблю не якісь окремі добутки цих авторів, а той погляд на життя, ту глибоку моральну й радісну філософію, на якій виросли їхні мири. Добрий казкар Толкієн, що завершує своїх “Хоронителів” трагічною істиною: “Я повинен загинути, щоб Хоббітанія жила.” Честертон, що знав, що теперішній соціалий “так само нездатний украсти діаманти, як і єгипетські піраміди”, але “це людина, що вважає, що ваша власна сажа вам не належить”. Честертон все життя, як чуми, що біг слави й величі, але для історії став тим каменем, що будучи спочатку відкинуть зодчими, згодом устав у главу кута.

Вудхауз, кожним словом відданий своєї Великобританії й смертельно ображений нею. Він виїхав у США, прожив там все життя, відмовившись приїхати навіть для того, щоб прийняти лицарський титул. Але в кожній його книзі – світле сонце англійської весни, улюблені простодушно-лукаві герої, що борються… ні, не з лиходіями, а із сумовитим, розважливим, холодним і бездушним “дорослим миром”. Вічні діти, як дядько Фрейд, що обожнює “марнувати радість і світло”. Юрій Олешка говорив, що вся історія літератури коштує на одному полку. Це значить, що книги – не конкуренти один одному, вони – грані одного миру. Але в кожного є такий кристал, через який переломлюється все інше. У мене це Пушкін. Всі, до чого прагне розвиток людської душі й розуму, уже було сказано або намічене в нього. Пушкіна – це всеосяжна об’єктивність, мудрість, але при цьому зігріта серцем. Це найгостріший розум і найтонше поетичне почуття. Найбільше я люблю прозу Пушкіна, його публіцистику і його листи. Смішно й ніяково після нього читати деяких письменників, що приховують за багатослівністю вбогість думки й бідність почуттів.

Я росту сам і росте моя бібліотека. Кожна прочитана мною книга займає покладене місце в моїх думках і душі. Я чесно не можу сказати, яка книга мною особливо улюблена. Всі настільки різноманітно, цікаво й нецікаво, що залишається побажати собі довгого життя, щоб довідатися й вивчити хоч крихітну частину миру.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: