Головна Головна -> Твори -> Люди в білих халатах. Твір-міркування

Люди в білих халатах. Твір-міркування



Професія лікаря – це одна із самих древніх і шановних професій. У далекій давнині люди поважали й цінували тих, хто міг зняти біль, знаючи засобу лікування хвороб.

У російській літературі образ доктора займає видне місце. Особливо глибоке враження роблять оповідання А. П. Чехова. Про моральне падіння парубка А. П. Чехов повідав читачам в оповіданні “Іонин”. З якими шляхетними намірами, високими прагненнями приїхав у губернське місто С. молодий доктор Старців! Спочатку він боявся навіть на короткий час залишити лікарню. Але поступово, під впливом вульгарного обивательського середовища, він змінився. Тяга до грошей, спрага наживи погубили в ньому все людське. Він забув про борг лікаря допомагати людям безкорисливо. Метою його життя стали гроші. В іншому чеховському розповіданні  розповіді, “Стрибуха”, ми бачимо іншого лікаря. Доктор Димов, на думку товаришів, великий учений, майбутнє світило науки. Однак для нього важлива була не тільки наука сама по собі, але й життя конкретної людини. Рятуючи важко хворого хлопчика, Димов від нього заразився, занедужав і вмер. Він прекрасний у своєму шляхетному пориві врятувати людини. Таким же був і сам Чехов, свято звання лікаря до кінця свого життя.

Імена багатьох лікарів стали воістину легендарними. Людиною самовідданій і відданим своїй справі був польський лікар і педагог Янус Корчак. В 1940 році разом зі своїми вихованцями він потрапив у гетто. Друзі намагалися влаштувати йому втеча, але Корчак відмовився. Як щирий вихователь і педагог, він зволів розділити долю своїх вихованців і залишився з ними до кінця. Ідучи востаннє по вулицях Варшави, він ніс на руках самої слабкої дитини. Янус Корчак загинув у газовій камері. Свій борг лікаря й педагога він виконав до кінця й загинув разом з тими, кого лікував і виховував. У роки Великої Вітчизняної війни наш народ проявляв масовий героїзм. А скільки лікарів віддали свої життя, допомагаючи пораненим! Під ворожим вогнем, ризикуючи власним життям, санінструктори, юні медсестри виносили з поля бою поранених. А лікарі під ворожим вогнем проводили важкі операції. Багато медиків були визнані гідними урядових нагород.

В оповіданні М. А. Шолохова “Доля людини” є такий епізод. Андрій Соколов, шофер, віз снаряди на передову, потрапив під обстріл, був контужений і знепритомнів, а коли опам’ятався, навколо були німці. Його разом з іншими військовополоненими погнали на захід. Уночі їх закрили в напівзруйнованій церкві. В Андрія страшно боліла вивихнута рука. І раптом він почув у темряві питання: “Поранені є?” Це був лікар. Він вправив плече Андрієві, і біль відступив. А доктор пішов далі з тим же питанням. І в полоні, у страшних умовах він продовжував   “свою   велику  справу  робити”. Про героїзм лікарів, що виконували інтернаціональний борг в Афганістані, розповідає книга Олійника “Пам’ятник у Кабулі”. У тяжких умовах доводилося працювати радянським медикам. Рятуючи солдатів, лікарі віддавали їм свою кров, а часом і життя. Це вони в мирні дні ставали героями. Це їм приходять листа від колишніх солдатів -”афганців” зі словами: “Спасибі Вам за те, що я живий!” Про складну роботу лікаря розповідає Н. М. Амосов у книзі “Думки й серце”. Його митецькі руки повернули до нормального життя сотні людей, у тому числі дітей. Скільки щасливих дитячих очей дивилося вслід цьому чудовому хірургові!

Всім відоме ім’я чудового офтальмолога С. Федорова. Скільком людям він повернув можливість бачити! Це чудово, коли після тьми, що застеляла ока, знову зможеш бачити яскраве сонце, синє небо й увесь світ. Розум ученого й чуйні руки доктора здатні творити чудеса. Але не тільки радість перемоги випробовують лікарі. На жаль, медицина не всесильна. Як важко, дивлячись в очі близьким хворого, який не вдалося врятувати, вимовити: “Ми зробили все, що могли, але…” Важко усвідомлювати своє безсилля перед хворобою. Древній учений Авіцена сказав так: “Лікар повинен мати очі сокола, руками дівчини, мудрістю змії й серцем лева”. Ці слова можна віднести до багатьом лікарям і в наш час. Самовідданість і безкорисливість, любов до людей і прагнення їм допомогти – невід’ємні якості сучасного лікаря. Через все своє життя він повинен пронести слова із клятви Гіппократа: “У який би будинок я не ввійшов, я ввійду туди для користі хворого”.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: