Головна Головна -> Твори -> Формування просвітницького реалізму

Формування просвітницького реалізму



Фрідріх Шіллер, німецький поет і драматург, написав багато ліричних і драматичних творів; його ім’я уславили чудові елегії та балади. Серед драматичних творів кращими вважаються “Розбійники”, “Підступність і кохання”, “Марія Стюарт”, “Вільгельм Телль”. Творчість Шіллера – свідчення ненависті художника до деспотизму і несправедливості, свідчення гарячої любові до волі. Залишаючись вірним своїм республіканським ідеалам, Шіллер безперспективно намагається знайти мирні шляхи для їх здійснення. Початок Великої французької революції 1789 р. митець зустрів із співчугтям, але радість його незабаром змінилася страхом перед революційним терором періоду якобінської диктатури.

Шіллер створив історичні драми, в яких показав, що доля героїв визначається не пристрастю бунтівних одинаків, а об’єктивною історичною необхідністю. Його п’єси наповнені пафосом, особливо в ранні роки. В уста головних героїв він вкладав програмові речі. Таким є Карл Моор, Фердинанд, а також Маркіз Поза в “Доні Карлосі”. У пізніх драмах, не втрачаючи пристрасті свого пафосу, Шіллер з шекспірівською силою зображає історичний фон, розгортає широку панораму життя суспільства. Дуже колоритно представлена солдатська маса в першійчастині “Валленштейна”.

Народ – головна дійова особа в драмі “Вільгельм Телль”, в якій змальовано повстання швейцарців проти австрійського іга. Герої її – пастухи, рибалки, мисливці. Вільгель Телль лише один із них. Швидка зміна сцен, поява все нових і нових учасників подій створюють враження, ніби вся Швейцарія перед нами – глядач живо відчуває, як наростає народний гнів, як зріє повстання. “Вільгельм Телль” – могутній поетичний гімн свободі. Ім’я Шіллера стало відомим у нашій країні ще в кінці XVIII ст., але особливу популярність його творчість здобула в наступному столітті.

Просвітителі вбачали в літературі найважливішу, а дехто з них майже єдину зброю в боротьбі за ідеали прогресу; велич мистецтва – в його організуючій, виховній і мобілізуючій силі. Просвітництво не є літературний напрям. Це – ідеологія, яка знайшла своє втілення в творах різних жанрів і різних напрямів. Класицизм в цей час не втрачає свого значення, але набуває нової якості. Жанр класичної трагедії створював для просвітителів можливість ставити гострі проблеми сучасності, використовуючи античні або східні сюжети. Класицизм XVIII ст. називають просвітницьким класицизмом.

Видатним завоюванням літератури XVIII ст. є формування просвітницького реалізму. Новаторським був роман XVIII ст. Особливо велика в цьому заслуга англійських письменників Дефо, Річардсона, Філдінга. У драматургії виникла так звана “міщанська драма, в якій можна відмітити риси сентименталізму, художнього напряму другої половини XVIII ст. При цьому межі між реалізмом і сентименталізмом не завжди виразні. Характеризуючи реалізм XVIII ст., необхідно враховувати його своєрідність, відмінність від реалізму XIX ст. Було б невірним вважати просвітницький реалізм якоюсь незрілою стадією порівняно з так званим критичним реалізмом. Насправді у письменників XVIII і XIX ст., як і в майстрів Відродження, має місце різний підхід до зображення життя, різний метод створення художнього образу.

І Робінзон Крузо у Дефо, і Луїза Міллер у Шіллера – реалістичні образи. Але вони реалістичні не в тому смислі, що герої Бальзака чи Тургенєва. Реаліст XVIII ст. може ретельно, зі всіма деталями, зображати побут, наприклад, того ж Робінзона на острові. Але ситуація, передбачена в романі, не типова. Мета Дефо – філософська: довести, що людина все може, навіть якщо залишити її одну на острові. Тому “Робшзон Крузо” ще й роман-притча, філософська притча про Людину. В утвердженні людської особистості і в майстерності її зображення просвітителі продовжували гуманістичні традиції епохи Відродження. Так само як Петрарка, Сервантес і Шекспір, вони бачили в людині прекрасне і намагались в своїй творчості показати всю безмежність цього прекрасного. Просвітителі втілюють віру в безмежні можливості людської особистості, могутність її рук і розуму, красу її творчих зусиль. Ставлення до праці, діяльність людини ставали найважливішим критерієм її оцінки, а тема праці – однією із провідних в літературі. Тут також знаходить відображення головний соціальний конфлікт епохи – між дворянським світом, що втрачав домінуючу роль у суспільному житті, і буржуазним світом, що народжувався.

Реалісти XIX ст. підуть іншим шляхом у зображенні людського характеру і його залежності від соціального середовища. Але метод просвітників не втратить своєї привабливості, і багато письменників XX ст. (наприклад, Б. Брехт, А.Камю) творчо осмислюють художній досвід XVIII ст. і в наш час створюють драми-притчі і романи-притчі.


Загрузка...



Схожі твори: