Головна Головна -> Твори -> Стислий переказ з творчості Василя Симоненко

Стислий переказ з творчості Василя Симоненко



Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе. Такий Василь Симоненко. На двадцять восьмому літі (власне – зимі) урвався його життєвий шлях, а поетичний, духовний – триває. Василь Симоненко іде до людських сердець, іде до нових поколінь, ітиме – сподіваємося-до наших нащадків. Чи до всіх? І що несе він? Що говорить нам сьогодні, що скаже людям завтрашнього дня? Що взагалі може поет сказати цьому розвированому, трагічному, до краю напруженому, перенасиченому словами, вірами, розчаруваннями, закликами, загрозами, спокусами її оманами світові? Вдивімося в його портрети. Ось він юначо-радісний і чистий. Ось весело-замріяний і романтичний. Ось напружений і зіркий. Ось ще інакший: трохи усміху, трохи лукавинки. Ось буденний і розвільнений. Ось поривно звернений до друзів. Ось стражденний і зболений, як оголена совість. Але найповніший і найточніший портрет, образ потаємних глибин його людського «я» та найсокровенніших дум дають його поезії. У них розпізнаються риси духовного обличчя митця. Тремкі графічні лінії сходяться і розходяться, мертві знаки друковаиого тексту починають пульсувати життям, відкривається стереоскопічний простір доби.

Які ж духовні острови відкривав Василь Симоненко? Що було йому компасом? Насамперед – добро, правда, совість. Якщо спробувати одним словом виразити головне в поезії Василя Симоненка, то це буде слово: народність. Василеве зростання було дивовижне. Пригадується: всі хвалили першу збірку, захоплювалися віршами, а Василь говорив про неї хіба що іронічно. Він уже не любив її, бо переріс її. Був людиною немилосердно самокритичною і вічно собою невдоволеною. У нього було надто високе уявлення про літературу, надто високі ідеали й критерії, щоб він міг задовольнитися тим, що робив. Сьогодні він стояв вище, як учора, а завтра ставав вище, як сьогодні. Оця дорогоцінна здатність постійного умудрення, зростання, самовдосконалення, оця жадоба знань, жорстока дисципліна самонавчання – один з добрих уроків Василя Симоненка всім  нам.

  • ? Він став Поетом не тоді, коли написав свої перші чи й не перші вірші,
  • ? І а тоді, коли на повен голос заговорив про найбільші болі свого народу.

Так він опинився в центрі важливих процесів, що охопили нашу молоду  літературу, твердо став серед тієї групи літературної молоді, що відроджувала Шевченкове начало, його велике звертання до «мертвих, і живих, і ненарожденних земляків своїх»; продовжене Франковим; «Народе мій, замучений, розбитий…»; продовжене Лесею Українкою: «І ти колись боролась, мов Ізраїль…»; так гостро і по-новому проголошене в двадцяті роки (Павло Тичина: «Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, – не може ж і так буть!») – і так трагічно обірване в роки тридцяті.

Своїм побратимам по перу Василь Симонешсо заповів вірність отій великій Шевченковій традиції нашої літератури. Говорив чесно, сміливо, одверто. Просто, хоч і не без пафосу. Спраглою душею повертався до і гнівної музи Шевченка, хотів «неложними устами» «явити істину».

Варіанти творчого завдання:

  • доповнити текст міркуванням: «Що може сказати Василь Симоненко нашому сьогоденню?»;
  • ввести в текст міркування: «Риси духовного обличчя нашого сучасника».

 

 





Схожі твори: