Головна Головна -> Твори -> Переказ сцени «Сеанс чорної магії» в романы «Майстер і Маргарита»

Переказ сцени «Сеанс чорної магії» в романы «Майстер і Маргарита»



 «Майстер і Маргарита» – одне із самих популярних і одночасно самих складних добутків літератури XX століття. Проблематика роману гранично широка: письменник замислюється як над вічними, так і над актуальними питаннями, що хвилюють сучасне суспільство. Теми роману нерозривно зв’язані один з одним, світ ірреальний «проростає» крізь щоденність, стають можливими чудеса; дії Сатани і його свиті підривають звичний плин життя москвичів, породжують сум’яття й безліч самих фантастичних припущень і слухів. Сеанс чорної магії Воланда у вар’єте став початком і одночасно найгучнішою подією низки загадкових подій, які потрясли Москву.

Найважливіше питання, поставлений у цій сцені, сформульоване Воландом: « чи змінилися ці городяни внутрішньо?» Відповідь на це питання допомагає знайти свита Воланда й реакція на них глядачів. Бачачи, як легко піддаються москвичі спокусам, Воланд робить висновок: «…вони – люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… Людство любить гроші, із чого б ті не були зроблені, із шкіри,  чи паперу, із бронзи або золота. Ну, легковажні… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсувало їх…»

Образ Сатани трактується тут традиційно, як спокусника людей, що штовхає їх до гріха, що вводить у спокусу. Однак відмінність від традиційного трактування полягає в тому, що диявол лише виконує бажання публіки, нічого не пропонує сам.

Поява Воланда свого роду каталізатор: пороки й гріхи, досі сховані під маскою добропорядності, стають явними для всіх. Але вони закладені в самій людській природі, і Сатана нічого не міняє в житті цих людей; навряд чи вони навіть замислюються над своїми пороками. Так і падіння й відродження людини лише в його власній владі. Диявол, показуючи людині мерзенність його гріхів, не сприяє ні його загибелі, ні виправленню, а лише множить страждання. Його місія – карати, а не рятувати.

Основний пафос сцени – викривальний. Письменника хвилює заклопотаність людей матеріальними проблемами на шкоду духовності. Це як загальнолюдська риса, так і знамення часу – «квартирне питання тільки зіпсувало їх»; опошлення, зниження значення духовних цінностей стало загальним. Сеанс чорної магії допомагає виявити найбільше ясно загальні риси вульгарності міщанства юрби й дає багатий матеріал для сатиричного викриття пороків суспільства. Цей епізод як би фокус, у який зібрані ті пороки, які потім, у подальших сценах, що показують зіткнення Воланда і його свити із чиновницькою Москвою, будуть розглянуті окремо: хабарництво, жадібність, буквально пристрасть до грошам, до речей, невиправданому накопиченню, лицемірство чиновників (і не тільки їх).

При створенні сцени сеансу Булгаков використав прийом гротеску – зіткнення реального й фантастичного. На відміну від гротеску Салтикова – Щедріна, коли автор відкрито висловлює свою точку зору, Булгаков начебто безсторонній. Він просто викладає події, але сама сцена настільки виразна, що авторське відношення до того що відбувається не викликає сумніву.

Булгаков використає прийом і перебільшення, гіперболи, наприклад, у сцені закриття «дамського магазина»: «Жінки нашвидку, без усякого приміряння хапали туфлі. Одна, як бура, увірвалася за фіранку, скинула там свій костюм і взяла перше, що підкрутилося, – шовковий, у величезних букетах, халат і, крім того, встигла підчепити два футляри парфумів». Також гротеском є відривання голови Бенгальського.

Найбільше сатиричний образ Аркадія Аполлоновича Семплеярова, голови акустичної комісії. Булгаков висміює його зарозумілість, гордовитість і лицемірство. В образі Семплеярова Булгаков показав риси, властивим всім великим чиновникам, що звикли зловживати владою, що поблажливо ставляться до «простих смертних».

Дванадцята глава роману, що розповідає про сеанс чорної магії у вар’єте, є апогеєм сатиричної лінії «Майстра й Маргарити», тому що в цій главі викриваються пороки, властиві всьому радянському суспільству, а не окремим його представникам, показані образи, типові для Москви часів непу, а також створюються передумови для філософського узагальнення сатиричної тематики роману.


Загрузка...



Схожі твори: