Головна Головна -> Твори -> Переказ новели “Intermezzo” Михайло Коцюбинського. Стисло

Переказ новели “Intermezzo” Михайло Коцюбинського. Стисло



Михайло Коцюбинський написав новелу “Intermezzo” в 1908 році. Це один із кращих творів письменника, лірична поема в прозі, поетична новела, в якій зображується нерозривна єдність митця і народу. Новела була створена в тяжкі роки столипінської реакції, коли в середовищі інтелігенції особливо посилилися розбрід та занепадництво, і з’явилась ціла зграя письменників-декадентів, які закликали розробляти “вічні теми” – писати лише про красу природи і кохання. Вони ігнорували важливі соціальні проблеми, прикривались гаслами “мистецтво для мистецтва”, “краса заради краси”. Влітку 1908 року Коцюбинський відпочивав на Полтавщині в селі Кононівці. Під час цього короткого перепочинку, коли письменник заслухувався чарівною музикою полів, у нього і виник задум новели. Твір побудований у формі щирої розповіді ліричного героя, який, перебуваючи певний час на лоні природи, набирається сил для активної громадської діяльності.

Герой не може розминутися з людьми. Він з болем згадує борців проти царизму, яких вішали і розстрілювали за часів столипінської реакції. Вранці його будить зозуля. Вийшовши на подвір’я, герой задоволено спостерігає, що тут усього багато: неба, сонця, веселої зелені. На лоні чудової природи, розкішних полів герой ніби і досягає бажаної самотності. Проте він весь час відчуває присутність незримого “третього”, якого йому нагадує будь-яка дрібниця, навіть хмаринки, і герой думає про село, що заплуталось у панській ниві, як муха в павутинні, про долю людини, яку поглинають могутні зелені хвилі полів. Відчувається його нерозривний зв’язок з людьми, із суспільством.

На полі ліричний герой зустрічається із селянином, розповідь якого про людські страждання сповнює душу героя болем, гнівом і обуренням, бо він не може бути байдужим до народних мук. Кожне слово селянина луною відгукується в душі, болісно грає на струнах ного серця: “Крізь нього я раптом побачив купу чорних солом’яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарах пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних, блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями, дітей всуміш із голодними псами…” У горі цього селянина – горе всього народу, і на його захист повинен стати кожен чесний письменник. Селянин викликав у героя тверде бажання з новими силами йти на боротьбу за визволення народу. Він прощається з нивами і повертається до активної боротьби: “Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…”

В образі ліричного героя відтворено переживання митця-грома-дянина. Він нерозривно зв’язаний з життям людей усього суспільства, тому не може стояти осторонь у боротьбі народу за свої права. Глибоко схвильований щирою розповіддю селянина, герой проймається революційним запалом: “Говори, говори, розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб була блискавка і грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце і засвіти друге на небі простій людині праці, став на захист скривджених і принижених, переконливо довів, що справжній письменник своєю творчістю повинен боротись за народні ідеали.





Схожі твори: