Головна Головна -> Твори -> Переказ з творчими завданням на тему: Гроза надходила

Переказ з творчими завданням на тему: Гроза надходила



Мить, коли між землею і небом пролетів вихор, іще гарячий, як подих розжарених степів, застала Степаниду край городу, біля горішнього краю гаду: вона схилялася понад черенцями чорної смородини, які нарізала й нисадила напровесні. За вихором продріботіла над самою землею одірвана од гурту хмара, і :і неї пішов лапатий, рідкий дощ. Степанида навіть не подумала критися од нього. Бона зірвала кілька листків, шкарубких, спечених гарячим духом од ґрунту, й розтерла їх у долоні – запахло смородиною. Але тут прибита водою пилюка почала протряхати, в густому, хоч ріж його ножем, повітрі ставала задуха. Стенанида обтрусила долоні й, поглядаючи в небо, сказала:

  • ? – Земля як пахне.

Голос її потонув у громовинні та в шумі вітру, що долетів з озера й облизнув горба, причесавши накосо усе, що росло по ньому – гілля дерев молодого саду, нижче під садом – кущі ліщини, які рясно розрослися на голубій траві цілини покрай луків, та ще нижче – молодий, ламкий на ту пору очерет, що густою стіною стояв поздовж ріки. Зробилося зовсім темно. Враз сховалося не тільки річище – більшої частини саду як не було! Але невиразне лопотіння встигло долинути до слуху Стетаниди. В її грудях серце озвалося на той звук раніше од свідомості: іде стіна дощу. Одвічний страх перед потопом збив і без того нерівний, старечий стукіт серця. Степанида метнулася поглядом у бік будинку. Та і його не стало. Збагнувши, що стіна дощу накриє її, перш аніж встигне до домівки, нона лишилася… В саму останню мить подумала, що боятися ж нічого! Що нона здавен знає, як ходять по степу дощі. З дитинства…

Грім розколов небо. Коли схил горба, на якому стояв будинок, в од-гніті блискавки мов похитнувся, раптом стало видно самотню постать старої жінки, яку, наче перекотиполе, гнав поперед себе вихор, її біле, ніби паперове обличчя з вибачливою, байдужою до всього, що діялося, усмішкою на злегка викривлених губах. Злива змивала жінку зі свого шляху, штовхала й штовхала її, куди снідручніш, – на низи. За мить, коли стіна дощу, вкривши землю великими квитами бульбашок, посунула вперед, коли дощ, хоч і рясний, уже давав змогу дивитися, Степанида побачила себе під схилом горба маленькою, всохлою, промоклою до нитки, і їй стало шкода себе: шкода, ще дожилася до такої старечої безпорадності, коли й од дощу вчасне вкритися неспроможна. До горла почали підступатися сльози. Та кот ли знову нагадалось, з якою силою упала на неї вода, як придавило плечі, а вона вистояла – гордість ворухнулася в грудях за свої, нехай старечі сили, і Степанида крутнулася праворуч, щоб хоч якось укритися під рясним гіллям ліщини. Забившись під рясну кучму куща, вдивлялася, як вирувала злива. Нараз під спалах блискавки неподалік помітила постать людини шкіряний чемодан при ній. Підступила.

От! – сказала. – Тільки в степу отак ходить дощ.

Варіанти творчого завдання:

висловити власні міркування щодо краси і сили явищ;

описати свої враження від природного явища (грози, бурі зливи, снігу тощо).

 





Схожі твори: