Головна Головна -> Твори -> Легенда про чудодійний вплив кохання, що рятує людину від біди

Легенда про чудодійний вплив кохання, що рятує людину від біди



Зараз уже й не згадаю, коли і від кого почула я цю легенду, але вона настільки вразила мене і збентежила, що пам’ятатиму її усе життя. …Жила в одному селі сім’я: батько, мати і двоє діточок – дівчинка і хлопчик. Жили дружно, у злагоді, не ледарювали – то й усе велося в господарстві. Аж якось тяжко занедужав хлопчик. Не відходять від його ліжка рідні, ладні небо йому прихилити, а зарадити біді не в силі. Нелегко батькові дивитися на муки своєї дитини. Вийшов він надвір, ходить по садку. Аж раптом побачив дивну білу постать і впізнав у ній Смерть. Вона прийшла, щоб забрати його сина.

Почав чоловік просити: “Не бери мого сина! Візьми краще мене! За моїми плечима немало літ, а його життя тільки починається”. Погодилася Смерть і простягнула до нього кістляві руки. Та враз відчув чоловік, як б’ється його серце, як біжить по жилах гаряча кров… А смерть уже й квапить…

  • “Я ще не готовий”, – буркнув чоловік і зник у хаті. Та не посмів синові в очі глянути; сів край столу і скрушно схилив голову.

Вийшла надвір сестричка. Побачила, що в саду хтось стоїть, чекає. Підійшла ближче, а Смерть і каже: “Не бійся мене! Я прийшла по твого братика”. І дівчинка теж попросила взяти її замість недужого братика. Та коли Смерть простягнула свої довгі руки, дівчинці здалося, що зорі на небі ніколи не світили так ясно, а потічок не співав так весело… І подумала вона: “Моє життя ще тільки починається. А братик ще малий, знає мало і йому не так шкода помирати…” І дівчинка втекла до хати. А над ранок надвір вийшла мати. Не бачила вона нічого, бо очі їй заливали сльози. Та Смерть сама озвалася: “Я прийшла забрати твого сина”. Ні хвильки не вагалася мати: “Забери мене. Дозволь тільки з сином попрощатися”. Мати повернулася в хату, і довго-довго дивилася на сина. Та подумала, що її кровинка буде жити, і так легко стало їй на серці…

Вийшла надвір – а довкола нікого не видно, тільки по дворі хтось дибає геть. “Зачекай!” – гукнула мати. Але Смерть навіть не оглянулася, зрозуміла, що проти материнської любові навіть вона безсила. Мати знову забігла в хату. Бачить: син її, усміхнений, здоровий, простягає до неї руки…

 


Загрузка...



Схожі твори: