Головна Головна -> Твори -> Драма Шіллера «Вільгельм Телль». Переказ

Драма Шіллера «Вільгельм Телль». Переказ



Дія в драмі відоу ваеться в трьох швейцарських кантонах, які розташовані навколо Фірвальдштетського озера і раніше були вільними, а тепер їх утискує Австрія. Це спричинило до конфлікту поміж швейцарцями та ландгофтами (намісниками австрійського імператора). Свій опір жителі кожного з трьох кантонів чинять спершу по-різному. Серед селян найстарішого кантона виділяється Вернер Штауффахер, бо “всім пригнобленим він батько” і дбає про користь батьківщині. Події в драмі відбуваються на початку XIV ст., коли помер австрійський імператор, і його місце зайняв Альберт Габсбург, котрий не підтвердив старовинних вільностей пастушого швейцарського народу, “як кожен імператор перед ним,” – говорить Штауффахер. Це й стало безпосередньою причиною народного повстання. Стає зрозумілим, що необхідні, лише спільні дії всіх трьох кантонів для перемоги. Як же цього досягти?

На раді в Рютлі (галявина на західному березі озера, легендарна колиска незалежності Швейцарії) Штауффахер повідомляє, що всі швейцарці “роду одного й однієї крові”, “з єдиної походимо вітчизни”. Десяток північних жителів Німеччини прийшли в південні місця, де й поселились серед “оцих лісів і гір високих”. Так утворився Швіц, а потім інші швейцарські кантони. Цю вільність і стверджують селяни. Вони “колін перед князями не вклоняли. І щит імперій обрали вільно”. Але й предки не могли “обійтись без влади”, а тому “Все ж імператора ушанували – Країн німецьких пана й італійських”. І з цим німецьким імператором, за його покликом брали участь і у військових походах. Тут не було рабства.

Від Швіцу були Конрад Гунн, Ітель Редінг, що став головою зборів, Ганс Мауер, який дав відсіч спробам піддатися Австрії. Усі присутні погодилися відстоювати свою свободу, скріпили рішимість клятвою, щоб не терпіти насильства від Австрії  зносить від слуги чужого те, До чого й імператор не примусив…

У давні часи тесть Штауффахера, Іберг, був осередком думки швіцьких селян, збирав старійшин народу, котрим читав пергаменти (”імперські грамоти, що давали вільності швейцарцям”), міркував “про благо батьківщини”. Ландфогт Геслер зміг додуматись, щоб вільні швейцарці вклонялися його австрійському капелюху (котрий повісили на жердині, прикріпленій до стовпа). Але справа в тому, що він висить в Альторфі (кантон Урі). “Над троном, – там, де лени роздавали”. Штауффахер закликав “ганьбу ярма нового” не терпіти. Вер-нер – справжній патріот народу, він знає, що “обов’язок всіх вільних громадян – державу, свій оплот, обороняти”. Штауффахер стає одним із головних організаторів демократичного об’єднання кантонів, ватажком національно-визвольного руху в Швейцарії проти “насильства тиранії” Австрії та її ландфогтів. Громадянин і демократ, він робить висновок, що в такий час, коли “стає людина вовком для людини”, можна і треба братися за меч:

  • “Ми вправі вище благо від насильства Оборонять. Повстаньмо за вітчизну, За наших жон і за, дітей повстаньмо!” Сам Штауффахер не героїчний індивідуум, але він закликає до збройної боротьби проти національного поневолення.

Селяни трьох кантонів вирішили тримати в суворій таємниці свої збори та їхнє рішення – заприсяглися дружно виступити проти ландфогтів і їхніх слуг. Вінкельрід (із Унтервальде-на) порадив розпочати повстання на Різдво, коли легше буде пробратися в ландфогтські землі та захопити їх. Із цим погодилися, зокрема Штауффахер, який попередив: “Терпіть! Нехай росте вина тиранів, Але настане день, і борг загальний Ми з особистим сплатимо їм зразу”. Він закінчує словами, котрі відмежовують борців від байдужих людей. Усе це є зав’язкою сюжету.

На самому початку твору селянин Баумгартен (із Унтерваль-дена) втік із дому, бо вбив, захищаючи честь родини і свою власну, намісника імператора сокирою за те, що той став чіплятися до його дружини. В сутичку зі “своїм” ландфогтом вступив і Мельхталь, що не скорився його слузі, котрий “Хотів у нас волів чудових пару забрать з наказу нашого ландфогта… Не міг тоді я стримати себе Й побив нахабу в гніві справедливім”.

 Ненависть до австрійських поневолювачів, готовність до боротьби за волю посилюються, коли Мельхталь чує, що за цей час вчинок ландфогт виколов очі його батькові. Свою психологію стихійного протесту Мельхталь аргументує “природно”: “і навіть віл, слухняний наш челядник, Розлючений, могутнім рогом б’є І ворога під хмари підкидає”. Мельхталь вносить пропозицію прийняти закон: “Так, хто порадить Австрії піддатись, Хай буде прав позбавлений і шани…” І за цей закон проголосували всі, навіть монастирські селяни (кріпаки) з Унтервальдена, присутні тут, вирішивши, що й вони “свій край готові захищати”. Така сила патріотизму трудової людини. Селяни із Унтервальдена готові до бою, до взяття замків Розберга та Сарнера раніше, ніж туди “прибуде з військом сам імператор.

У центрі твору – образ мисливця Вільгельма Телля. Уже в першій сцені драми він рятує від погоні Баумгартена: “Про себе смілий думає востаннє, – на Бога здайся й гнаного врятуй!” Під час бурі на озері Телль рятує іншого, виконуючи людяний обов’язок:

“Я від ландфогта, може, вас врятую. Від бурі ж інший хай врятує нас”. Телль прагне не лише соціальної, а й духовної свободи. Відчайдушний герой мріє про героїзм як про духовну цінність, що й вимагає сміливих дій. Він говорить: “Як гине човен, легше плить одному”; “В кім сила є, той найміцніший – сам”.

Як бачимо, мужність Телля – це приклад героїзму індивідуального. Він говорить: “Допомагать не вмію я словами. А от як справжнє діло закипить – покличте Телля, й піде він за вами”. Телль не вклонився австрійському капелюху Геслера, за що й був покараний дивовижним наказом: стріляти в яблуко на голові власного сина Вальтера, котрий, до речі, так вірить батькові, що каже:

  • “Ну, тату, доведи, що ти стрілець!
  • Не вірить кат, нас хоче погубити,
  • На злість йому стріляй і попади”.

 Ця сцена є однією з центральних у драмі. У Телля триває деякий час внутрішня боротьба. Він навіть перепрошує л.анд-фогта і на його наказ відповідає з хвилюванням:

  • “Жахливу річ ви загадали, пане…
  • То я повинен з голови дитини…
  • Ні, хай вас боронить Бог
  • Таке від батька й справді вимагати.

Геслер рішень не міняє, не жартує. Телль у жахливому хвилюванні, заховавши ще одну стрілу за пазуху (що вздрів ланд-фогт) стріляє, врешті-решт, і влучає в яблуко на голові сина. Цей винятковий героїзм, що носить легендарний характер, не здивував ката, котрий за заховану стрілу та правдиву відповідь:

  • “Стрілою я цією вбив би … вас,
  • Якби улучив я в свою дитину…” – ув’язнює героя. Для Штауффахера вчинок Телля – привід для жалю та розпуки, насправді ж – сигнал до бою

Драматизм твору найповніше виявляє саме ця сцена. Героїзм Телля романтичний. Ув’язнений Геслером, він звільняється від пут під час бурі на озері, тікає від ландфогта і стає месником. Телль поетизує свободу і вбачає свій обов’язок священний у помсті Геслерові. Поетично мислячи, Вільгельм Телль бачить себе лише виконавцем Божої волі:

“Єсть Бог відомсти в небі, щоб карати. Лети ж, причиннице гіркого болю…” Обравши зручне місце для пострілу обабіч кривої дороги, котрою мав їхати ландфогт, Телль стає ще й свідком зіткнення Геслера з бідною жінкою Армгардою, яка на колінах хоче вимолити волю своєму ув’язненому чоловікові, але не може викликати в Геслера жалю навіть і при імені Божім: “…

Ти з неба ждеш, то й нам його яви! Геслер. Геть, геть! Женіть її з очей…” І коли зневірена і зііетямлена жінка з дітьми кидається під ноги коневі з криком до Геслера: “… Дави мене З моїми дітьми… Хай сиріт нещасних Розтопче кінь твій кованим копитом! Ти ще й лютіші учиняв злочинства…” В цей самий момент Телль і випускає свою завітну стрілу, поціливши в серце ландфогта, котрий встиг збагнути: “Це постріл Телля”, а сам Тель підсумовує:

“Пізнав стрільця, тут інших не шукати! Свобода – вбогим хата, мир – безвинним! Тепер вже не шкідливий ти вітчизні!” Тобто досягнуто мети: гнобителя вбито, народ – вільний. Мистецтво альпійського стрільця від Бога. Але Телль не лише месник. Цей герой не тільки романтичний, а й реалістичний. Він – хазяйновитий селянин, мисливець і стрілець, дбайливий батько і чоловік, він – гуманна людина. Його переконання: “… Хочеш у житті

Пробитись, будь готов до оборони…”; “Й тоді лиш маю втіху від життя, Коли щодня борюсь і здобуваю”. Телль має добре й чуйне серце. Тому він допомагає всім, кому хоче. Це глибоко відчуває його дружина, а тому каже, що його “й пошлють туди, де небезпека”.

Тесть Вільгельма Телля відчуває силу свого зятя, його мужність, захищає його перед дочкою, котра не розуміла, що той “з розтерзаними серцем і душею, під страхом смерті мусив він стріляти” в яблуко. Кантон Урі роздмухує пожежу повстання, що була запалена Теллем та продовжена Мельхталем й іншими селянами: “Росбер вже давно розбито, й зі Сарнена зостався лиш попіл”, в чому не останню роль зіграв Руденц – небіж барона Швейцарії Аттінгаузена. Цей мотив перемоги підсумовує один з організаторів боротьби Вальтер Фюрст:

  • “Честь і хвала, що кров’ю
  • Звитяги не сплямили ви!” Діти (пробігаючи по сцені з уламками риштування)

Загрузка...



Схожі твори: