Головна Головна -> Твори -> Питання з відповідями до теми «Література другої половини XX століття»

Питання з відповідями до теми «Література другої половини XX століття»



Які події в суспільному житті зумовили основні тенденції розвитку літератури другої половини XX ст. ? Які з існуючих літературних течій набули подальшого розвитку в другій половині ХХст.? У другій половині XX ст. подальшого розвитку набули екзистенціалізм (А. Камю, Ж.-П. Сартр та ін.), західний модернізм (В. Дж. Голдінг, Дж. Апдайк та ін.), наукова фантастика (Р. Бредбері, С. Лем, А. Азімов та ін.). На яких засадах Грунтується екзистенціалізм? Екзистенціалізм (від лат. «існування») як художній напрям виник у передвоєнний час і розвивався головно після Другої світової війни. Він невідривно пов’язаний з однойменною філософською теорією і грунтується на її постулатах. Екзистенціалісти змальовують трагізм людини в світі, який є суцільним хаосом, заплутаним клубком нісенітниць, випадковостей, абсурду і який людина не може збагнути. Усе залежить від долі, фатуму, і це з особливою силою виявляється в так званих граничних ситуаціях, тобто особливо критичних, таких, що ставлять людину на межу між життям і смертю. Бог наділив людину розумом і правом свободи вибору. Керуючись совістю, вона володіє правом на свободу дії, і ця свобода має спрямовуватися на добро, на служіння людству, мусить бути звернена до Бога, шукати в нього розради в хвилини відчаю, що ними сповнене життя.

На творчості яких письменників позначилися ідеї екзистенціалізму? Одним із засновників екзистенціалізму був Альбер Камю (1915-1960) – французький есеїст, письменник, драматург. Здійснив значний вплив на інтелектуальне життя повоєнної Європи. Творчість письменника присвячена абсурдності людського існування, виходом з якої є бунт. Лауреат Нобелівської премії. Основні твори: романи «Сторонній» (1942), «Чума» (1947), «Падіння» 1956), п’єса «Калігула» (1938), есе «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтівна людина» (1951). Вплив екзистенціалізму відчутний у творчості французів А. Мальро та А. Жида, англійців А. Мердок, В. Голдінга, іспанця М, де Унамуно, японця Кобо Абе, американця Дж. Болдуїна, певною мірою дотичною до літератури екзистенціалізму є творчість американського письменника Е. Хемінгуея.

Які новітні явища виникли в повоєнній літературі? Характерні для повоєнної доби умонастрої інтелігенції та естетичні шукання митців відбилися в нових художніх явищах. Протиставленням реалістичним жанрам стали явища, які позначають терміном «алітература», тобто література навпаки. До неї належить антироман, який ще називають новим романом (Н. Саррот, А. Робгрійє, М. Бютор), та «театр абсурду» (С. Беккет, Й. Йо-неско). Нонконформістські настрої в літературі виразили «Розбите покоління» («бітники») – група американських письменників, які прийшли в літературу в 50-ті роки XX ст. (Дж. Керуак, Дж. Мандел, К. Голмс та ін.), та «Сердиті молоді люди» – група англійських письменників (К. Еміс, Дж. Вейн, Дж. Осборн та ін.), які виступили у 50-ті роки XX ст. У другій половині XX ст. набув розквіту «магічний реалізм» – модерністська течія в літературі Латинської Америки (Г. Г. Маркес, X. Кортасар, М. А. Астуріас). Одним із найвизначніших напрямів мистецтва другої половини XX ст. став постмодернізм (У. Еко, М. Кундера, Дж. Фаулз, П. Зюскінд, М. Павич).

Що таке «магічний реалізм»? «Магічний реалізм» – це умовна назва модерністської течії в літературі Латинської Америки. Для літератури «магічного реалізму» характерні звернення до міфологічних традицій індіанців, оригінальне переплетення чарівного, що притаманне міфам, та побутового, сучасності та історії, спроби осмислення етно-історії. Жанрові форми «магічного реалізму» підказані місцевим фольклором – заклинання, замовляння, ліричні пісні тощо.

ПЛАНИ. Гуманістичний пафос роману А. Камю «Чума»

Філософські погляди французького письменника А. Камю. А. Камю французький письменник і філософ-екзистенціаліст був одним із володарів дум прогресивної європейської інтелігенції XX ст. У своїй художньо-філософській творчості розробляв екзистенціалістські категорії «існування», «абсурду», «бунту», «свободи», «морального вибору», «граничної ситуації». На думку Камю, людина – світла, мисляча, активна істота, призначення якої – бунт проти нездоланного зла, хай навіть вона не має надії на перемогу.

Тема роману «Чума» (1947). Роман-хроніка про один рік життя міста, охопленого епідемією чуми. Оповідь написано від імені доктора Ріє, який був безпосереднім учасником боротьби з чумою. Головні герої твору: доктор Ріє, Жан Тарру, дрібний службовець Жозеф Гран, паризький журналіст Раймон Рамбер – кидають виклик смертельній хворобі. Поборюючи відчай, приречені страждати, вони виконують свій обов’язок і діють, керуючись почуттям відповідальності. їхня боротьба з чумою – це бунт проти зла й абсурду, проти невідворотності долі.

Символічність назви роману. Назва роману має кілька значень. Чума – хвороба, яка охопила місто; чума – уособлення будь-якого зла; чума – прояв абсурдності світу; атмосфера зачумленого міста – атмосфера Європи, охопленої коричневою чумою фашизму. Роман А. Камю вчить, що людина може і мусить боротися зі злом, виконуючи свої обов’язки перед людьми. Цей твір є прекрасним літературним прикладом самопожертви і солідарності людей у боротьбі зі злом світу і водночас застереженням: «бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає», і тому людство має завжди бути готовим до боротьби зі злом.

Світове визнання творчості А. Камю. Культурна громадськість високо оцінила гуманістичну творчість Камю, і 1957 р. йому була присуджена Нобелівська премія «за сукупність творчості, яка висвітлює проблеми, поставлені сучасністю перед свідомістю людини».

Осмислення взаємин людини з природою у повісті Е. Хенінгуея «Старий і йоре»

І. Е. Хемінгуей – людина-легенда ще за життя. Талановитий письменник і відважна людина: був учасником воєн (Першої і Другої світових, громадянської в Іспанії 1937 р.), «великих африканських полювань», високо в горах і в бурхливих океанах – все, пов’язане з ризиком, приваблювало його.

Осмислення азаємин людини з природою у повісті «Старий і море». Головний герой твору. Старий самотній рибалка Сантьяго, який протягом 84 днів виходив у море, мріючи спіймати велику рибу.

Ставлення рибалки до мешканців моря. Летючі риби, ластівки, гігантські черепахи, риби, акули – для рибалки більше, ніж представники тваринного світу, світу природи. -«Він любив летючих риб – то були його найперші друзі в океані». «А от птахів він жалів, особливо малих і тендітних морських ластівок…». Про морських свинок думав: «Славні вони тварини… Граються собі, пустують, люблять одне одного. Вони нам наче брати, так само, як і летючі риби». Риб наділяв людськими рисами: «Та, хвалити Бога, риби не такі розумні, як ми, що вбиваємо їх, зате куди благородніші й спритніші».

Трепетна любов Сантьяго до моря. Він завжди подумки називав море 1а шаг, як кажуть по-іспанськи ті, хто його любить. «Старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, й позбавити її, а коли й чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така її вже вдача».

Двобій з велетенською рибою. Велетенська риба – гідний суперник старого рибалки, який переконаний, що мусить її убити задля того, щоб вижити. Він розуміє, що єдиною зброєю проти такої риби може бути тільки його воля та розум. У цій боротьбі і риба, і старий перебувають в однакових умовах, старий навіть визнає: «Ти вбиваєш мене, рибо… Одначе ти маєш на це право». І все ж таки, він хоч і знесилений, перемагає. Та йому не таланить привезти додому здобич: акули пожирають її, і старий притягує до берега тільки величезний обгризений скелет. Образ Сантьяго – втілення людської долі серед стихій. Навколо старого рибалки – море, риби, зірки, небо. Море для нього, як жінка, а зорі, як сестри. Та й велика риба – не просто реальна риба, в ній криється якась сила,що ніби розлита у всьому світі. Образ Сантьяго є символом злиття людини і світу.

 

 





Схожі твори: