Головна Головна -> Твори -> Питання з відповідями До творчості Ліни Костенко

Питання з відповідями До творчості Ліни Костенко



Коли і де народилася Ліна Костенко ? Хто були її батьки? Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси – високоосвічені, порядні люди – учителювали. Батько знав дванадцять мов, був тямущим у всіх навчальних предметах і викладав їх у школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини. Батько був репресований, десять років поневірявся в жахливих єжовсько-беріївських концтаборах.

Назвіть перші збірки поезії Л. Костенко? Духовна біографія Ліни Костенко тісно переплелася з долею українського «шістдесятництва». Три її перші збірки з’явилися одна за одною. «Проміння землі» – 1957 р., «Вітрила» – 1958 р., «Мандрівки серця» – 1961 р. Чому після 1961 року, коли Ліна Костенко видала поетичну збірку «Мандрівки серця», наступна її збірка вийшла аж 1977року? Чим зумовлене шістнадцятирічне «мовчання» поетеси? Кінець 60-х – початок 70-х років позначився новою хвилею репресій проти митців, найбільше – проти письменників. Заборонялося розумне, самостійне слово, панувала слухняна, але агресивна сірість. Тюрми, табори і «психуш-ки» чекали нових жертв. І знову пішла етапом українська культура: Василь Стус, Микола Руденко… Своє шістнадцятирічне мовчання Ліна Костенко, здається, собі напророкувала ще тоді, коли писала про схожу на зелених птиць папороть, яка рветься до неба, але лісова гущавина тримає її, що аж крила переплутались («Папороть»). А ще більше, коли прозорою алегорією натякала на задуху, втрачену свободу, – це у вірші про великих риб, яких море викинуло на берег і вони закам’яніли на граніті, «щоб знали люди, як то важко рибам навічно залишатись без води» («Гранітні риби»). Алегоричні «гранітні риби» Ліни Костенко – чи не найпереконливіша відповідь на питання про причини її затяжного вимушеного мовчання. Все мало значення. І громадянська поведінка поетеси з її принциповим небажанням пристосовуватись, яке виявилося у дисиденстві, порушенні численних ідеологічних табу. І сповнені волелюбних мотивів вірші, частина яких друкувалася у закордонних виданнях. І просто незалежна вдача поетеси, її яскравий талант, що дратував різних чиновників – «людей у футлярі». Вона відчайдушно захищала своє право бути самою собою. Не визнавала свавільного втручання в рукописи своїх творів з боку цензури й редакторів. Вважала: хай ліпше не виходять зовсім, аніж мають з’являтися читачеві покаліченими… Але мовчання буває красномовнішим за слова. Присутність Ліни Костенко відчувалася в духовній атмосфері українського суспільства всупереч усьому. Раніше чи пізніше її слово мало прорвати загати й перепони. Сталося це значно пізніше поетеса зізналася, що її збірка «Над берегами вічної ріки» змогла побачити світ лише після того, як сама вона оголосила голодування.

Розкрийте гуманістичний пафос вірша Л. Костенко «Життя іде і все без коректур». Вірш Л. Костенко «Життя іде і все без коректур» є чистою й відвертою сповіддю поетеси. Це вірш-роздум про плинність часу, про зміну поколінь, про обов’язок живих, яким треба вічно поспішати. Важко передбачити, куди поведуть життєві шляхи-дороти, але кожен із нас мусить зробити щось, лишити по собі; подбати про навколишнє становище («щоб ці ліси не вимерли, як тур»). Особливо уважно, із сердечною стурбованістю і добротою авторка цієї медитативної поезії звертається до свого побратима-творця із закликом бути мужнім, розважним і терпеливим:

  • Але не бійся прикрого рядка.
  • Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
  • Не бійся правди, хоч яка гірка,
  • Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Гуманістичний пафос твору, його ідейний наголос – в останніх словах: «Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки». Теплотою милосердя, клопотами про людину, про її невгомонність, високу місію на землі позначений цей вірш – духовний заповіт поетеси.

ПЛАНИ

Велика Вітчизняна війна в поезіях Ліни Костенко. Проблема людини і війни у творчості поетеси. (Копи почалася війна з гітлерівською Німеччиною, їй було одинадцять років. Дитячі враження лишилися на все життя. Пам’ять її зафіксувала пожежі, що розливалися навкруги і були схожі на вулканічну лаву, море диму, жаху і вогню, виття фугасів і смерть, яку дівчинка бачила впритул. Почуття гніву й обурення клекотить у поезіях Л. Костенко, в яких йдеться про війну – криваву, жорстоку бійню, що несе кров і смерть.

Мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, відлунилось у творчості Л. Костенко.

  • «Мій перший вірш написаний в окопі» – болючий спогад про війну. Дитинство героїні поезії вбила війна. Коли їй ще треба було гратися у ляльки, «у піжмурки, у класи, в казки літать на крилах палітур. А я писала вірші про фугаси, а я вже смерть побачила впритул».
  • Поезії «Смертельний падеграс», «Я виросла у Київській Венеції» – жахливе відчуття війни як чогось страхітливого, неприродного, антилюдяного.
  • «Тут обелісків ціла рота» – світла пам’ять про солдатів, захисників Батьківщини. Страшна війна закінчилась перемогою. І тисячі обелісків піднялися по всій країні. Під тими обелісками лежать солдати, яким так і не вдалося виконати своє призначення на землі. Вічним сном тут сплять ті, хто недолюбив, недоспівав, недобудував, хто політ смертю хоробрих у боях за Батьківщину. «Лежать наморені солдати, не проживши й півжиття».
  • «Пастораль XX сторіччя» – сумне відлуння минулої війни. Страшні сліди залишила по собі війна. Не гримлять уже постріли, не розриваються бомби й снаряди, але й досі ще гинуть люди від «покиддя війни». У поезії Ліна Костенко показує жахливу трагедію: смерть трьох хлопчиків-пастушків, яких убила війна. Пасучи череду, вони знайшли залишену в пояі гранату, взялися розбирати її і всі загинули. «Коли зносили їх, навіть сни це упало вниз». Але життя безперервне: і далі цвітуть мальви, спадати на землю вечори й світанки, народжуються діти. Фінал вірша – парадом XX століття як бунт самої природи проти нищення, наруги й безуму, їй клик берегти мир.

Ні – війні! – ніби кричить поезія Ліни Костенко. Волає: до чогож мидійпіпи люди! Кому потрібні війни та їх криваві наслідки. Любіть і цінуйте мирне небо над головою, дитячий сміх і усмішку, бо нічого дорожчого за це немає.


Загрузка...



Схожі твори: