Головна Головна -> Твори -> Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв

Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв



У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком «Гігант» колись дуже давно знаходилось міське кладовище, яке нині переобладнано в молодіжний парк. За старою церквою залишили недбалі чиновники для нащадків кілька могил – П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивнииького, художника С. Васильківського. Члени товариства «Спадщина» відновили могилу одного з найталановитіших зачинателів української літератури початку XX століття Миколи Хвильового. Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста – яскравий приклад самовідданого служіння ідеям «загірної комуни», яка стала причиною трагедії травневим ранком 1933 року. Своїм самогубством М. Хвильовий хотів застерегти партію та уряд, літературних опонентів від подальшого деформування засад і принципів культурних цінностей. Але згодом палкого комуніста було внесено до списку «ворогів народу», а його твори вилучені й заборонені. Бо в умовах тоталітарного суспільства відбувається повне знецінення художнього «я», а перемагають лише політичні принципи. М. Хвильовий був покараний за думки про суверенність України.

Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся, і це не могло не відбитися у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках. Найбільшу увагу щодо розкриття психології’ мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Новела «Я» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде їфрія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом». Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить на очах матері «дві хрустальні росинки». Чому ж в чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності і фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї.

М. Хвильовий по-новому розкриває споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на.старечих материних долонях, але через роздвоєність душі «м’ятежний син» мусить застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері… Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни!

Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім’я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата. На жаль, ці проблеми актуальні й сьогодні, нехай трохи в пом’якшеному вигляді, але скільки зараз «хворих» політикою га кар’єрним ростом людей. Інколи через цю «хворобу» члени однієї родини готові піти не тільки на сварку, а й на розрив, бійку, вбивство. Єдиний спосіб уникнути цього – пам’ятати, шо перед тобою не лише «червоний», «білий» чи «чорний», а перш за все, твоя рідна, близька людина, яка любить і береже тебе. Разом зі своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав жорстокості сучасної йому доби. Але ніколи Вічність не жбурне у його бік докір. І тому свідчення безсмертні слова М. Хвильового:

  • ? І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?
  • ? (поема «Електричний вік»)

 


Загрузка...



Схожі твори: