Головна Головна -> Твори -> Твір по літературі на тему Мотиви лірики В. Симоненка

Твір по літературі на тему Мотиви лірики В. Симоненка



Неповних двадцять дев’ять літ прожив поет, але залишив у спадок нам стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь. Його поезії притаманний дух непоборності, вогонь неспокою, жага гуманізму. Він відкривав «духовні острови» в океані людської цивілізації, будив оту приспану доброту і заколисане милосердя, які поступово витіснялися із шаленого плину життя. А поетова доброта по-синівськи адресувалася тим, хто невтомно трудився, як і його предки, «хліб сіяв і свиней пас», звичайним людям, які уособлювали духовний потенціал цілого народу. Творчість Василя Симоненка виділяється яскравим світлим променем на фоні поезії шістдесятих років. Поет постійно охоплений болями і тривогами про сьогоднішнє і думами про нащадків, отих «кирпатих барометрів», які прийдуть після нас.

Вразливістю його натури, щедрістю і чистотою почуттів пройнята поезія В. Симоненка. Багата й різноманітна художня палітра поета. «Ми живемо в добу великих діянь, а отже і в добу високої радості і великих трагедій. Відвертаючись від людських мук і страждань, а замість правди тикати їм під носа пучечок чебрецю – до біса такий жалюгідний оптимізм», – писав поет. За його життя побачила світ тільки невеличка збірочка «Тиша і грім» у 1962 році. Решта видань були посмертними: «Земне тяжіння», «Вино з троянд», «Лебеді материнства». Особливо близька серцю читачів інтимна лірика поета. В його юнацькому серці бриніла пісня кохання. Ці почуття всесильні, вони оновлюють людину. У вірші «Вона прийшла» він пише так:

  • Вона прийшла, непрохана й неждана
  • І так чарівно кликала й манила…
  • Ну як мені за нею не піти?

Але в коханні є і будні, і свята, і це розуміє поет. Складними і суперечливими можуть бути ці почуття. І поет ніби виправдовує можливі непорозуміння між закоханими. Але… Але певен, що жодного разу У ваганнях і сумнівів час Дріб’язкові хмарини образи Не закрили б сонце від нас. Бо тебе і мене б судила не образа, не гнів – любов. В душі щедро вона б світила, Обновляла їх знов і знов. Василь Симоненко завжди пам’ятав, чиїми соками він напоєний. Рідна мати і рідна земля, мати і Батьківщина – ці почуття у нього нероздільні.

  • Можна вибрать друга і по духу брата,
  • Та не можна рідну матір вибирати.
  • Можна все на світі вибирати, сину,
  • Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Слова «Україна, Батьківщина» – для нього святі. Поет любив свою землю, він з нею розмовляв, вів відкритий, чесний діалог. Україна для поета – мати, святиня, вона дала йому крила і снагу. Ми сьогодні заговорили на повний голос про екологію, а Симоненко ще тридцять років тому бачив вину людства у тому, що ріки міліють і «лисинами світять береги», сприймав її як свою власну вину. Він ніби передбачав чорнобильську трагедію, ніби попереджав нас про нещастя. В поезії Василя Симоненка ми відчуваємо щиру синівську любов до людей. Болем озиваються в серці слова про бабу Онисю, у якої війна забрала трьох синів, він би їй поставив пам’ятник, «щоб всі, ідучи повз неї, знімали в пошані шапки». Йому дорогі руки жінок, які крутили жорна, що нам «із кам’яного віку на танках варвари з Європи привезли». Поет стає на захист дядька, якого спіймали, бо взяв він клуночок зерна. Симоненко гнівно засуджує тих, хто довів чоловіка до такого життя:

  • Чому він злодій?
  • З якої речі?
  • Чому він красти пішов своє?

Гнівно осуджує носіїв зла, несправедливості, відступників, злочинців, катів осатанілих. Де вони, ті відгодовані і сірі, Недорікуваті демагоги і брехуни, Що в’язи скрутили дядьковій вірі, Пробираючись у крісла й чини? їх би за грати! їх би до суду! І поет закликає: «Генії! Безсмертні! На коліна станьте перед смертними людьми». Народ безсмертний, безсмертна його пісня, його дума, мова. «Народ мій є!» – вигукує поет. Дуже і дуже мало жив Василь Симоненко. Зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, заряджений тривогою двадцятого століття і любов’ю до української землі. Він – це народна совість. Не судилося йому розкритися на повну силу, але і те, що залишив нам, – нетлінне. Слава прийшла до нього посмертно і утвердилася навіки. Ідуть, біжать роки. Тужавіє земля на могилі поета, але його творчість живе, їй відкритий шлях до наших сердець.

 

 





Схожі твори: