Головна Головна -> Твори -> Свавілля чиновників у байках Євгена Гребінки

Свавілля чиновників у байках Євгена Гребінки



Літературну славу Гребінці принесли байки. У процесі становлення нової української літератури, коли ще тільки визначалися шляхи її розвитку і точилася боротьба за розширення її тематичних обріїв, значну роль відіграла байка – витвір поетичної фантазії народу. На Украпи вже існувала певна байкарська традиція. Байка широко побутувала в XVII-XVIII столітті, наводилася в курсах риторик і поетик, включалася до перекладних збірників. Здобутки цього жанру підсумував Григорій Сковорода в «Байках Харківських», писаних «гарною, подекуди навіть граціозною прозою». До байок зверталися Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський. У своїй творчості Гребінка-бай кар наслідував кращі літературні й фольклорні традиції, використовував досвід попередників. Він йшов шляхом, прокладеним у російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, надавав своїм байкам українського колориту, відображав світогляд українського селянина.

Своїм корінням байки Гребінки сягають у народну творчість, у якій знайшли вираження одвічні думи, прагнення та сподівання трудового люду. Саме тому в них поставали соціальні суперечності тогочасної дійсності, а національний колорит робив їх зрозумілими для народного читача. Майже в усіх байках письменника хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Запозичивши з фольклору та у своїх попередників образи персонажів-тварин, наділяючи їх рисами, взятими з народних казок (лисиця -хитра, вовк- кровожера), байкар відтвррив погляди народу на суспільні явища. Гребінка критикував несправедливих суддів, панів, чиновників та кругову поруку серед них, Запозичивціи’тему в одній з найкращих байок Крилева, Гребінка знайшов цілком оригінальне її втілення в байці «Ведмежий суд». Викриваючи судові порядки тогочасної країни як поширене явище, продажність суду і суддів, байкар показує, як спритні хижаки розтерзують беззахисного трудівника, уособленого в образі Вола. Лисичка вчиняє позов проти Вола, звинувачує його в тому, що «пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль». Не виключена попередня змова Лисички з суддями, оскільки Віл не вчинив нічого злочинного і не пішов проти своєї природи, але облудний донос давав можливість судді Ведмедю та Вовкам-підсудкам «його по-своєму судить». Судді, може, могли б ще зрозуміти, коли б Віл, як і вони, «їв собі м’ясиво», але те, що він «сіно їв» та «пив брагу», до того ж «на панській винниці», дало підстави без зайвих клопотів його негайно засудити:

Понеже Віл признався попелястий, Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи його четвертувать і м’ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать. Зовні законність начебто дотримано: і суддя є, й підсудки, і слідство велося «трохи не цілі сутки», і вирок написано за всіма вимогами, але з байки добре видно, що торжествує не істина й справедливість, а вигода сильніших, вдасть імущих, які вершать суд «по-своєму». У цій чудовій своєю дотепністю і виразністю байці постає яскрава картина судового свавілля – від повної безправності невинного підсудного і до типового факту, що донощику Лисиці, яка спровокувала «справу», теж перепадає дещиця з панського столу – ратиці. Критика суду й судових чиновників має місце і в інших байках Гребінки – «Мірошник», «Зозуля та Снігур» тощо. Так, у байці «Рибалка» він досить красномовно говорить про прямий зв’язок несправедливості панів, судової сваволі і грабіжництва чиновників, що становлять окремі ланки одного ланцюга.

Євген Гребінка розвинув у своїх байках народно-сатиричні традиції, творчо сприйняв досвід Сковороди, Котляревського, Гулака-Артемовського і підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літературної мови та літератури на шляхах до реалізму і народності, він зайняв, за визначенням Івана Франка, «перше місце в нашому письменстві».


Загрузка...



Схожі твори: