Головна Головна -> Твори -> Розвінчання романтики революції у новелі Хвильового «Я» (Романтика)

Розвінчання романтики революції у новелі Хвильового «Я» (Романтика)



Сказати про М. Хвильового в кількох словах неможливо. Про нього пишуть дисертації, книжки й наукові трактати, але ніхто не скаже про письменника краще, ніж його твори. 1924 рік, закінчена робота над новелою «Я (Романтика)». Минуло сім років після революції. Письменник-патріот, розумна й обдарована людина, М. Хвильовий був у захваті від ідей соціалізму. Ранок 13 травня 1933 року, лунає постріл у себе і в сталінщину одночасно. Микола Хвильовий у своїй передсмертній записці ставить питання: «За що? За те, що ми були найширішими комуністами?» Саме розчарування в революції 1917 року, в її ідеалізованих помилках призвело письменника до загибелі. Можна сказати, що в душі Хвильового відбувся розкол. З одного боку, він досі хоче вірити у благо, яке несе комуністична партія, з іншого – бачить зруйновані сім’ї, убивства, репресії, суцільну колективізацію, голодомор 1952-1933 рр. Він відчуває, що заповітна мрія про щастя України не здійсниться ніколи. Власне, у новеліста не було вибору. Як не було вибору у головного героя новели «Я (Романтика)». Революція давно вже втратила для нього свою «романтику», він розривається між комуністичним обов’язком і почуттями «некомуністичними» – любов’ю до своєї матері, до України. «Я» усвідомлює, якою справою займається, тому поступово відбувається роздвоєння: «Я» – чекіст, але «Я» й людина.

Як відомо, тема роздвоєння людської особистості не нова в літературі. Пригадаймо Христоса і Антихриста, Фауста і Мефістофеля. Доріана Грея, Лукаша. Однак у новелі Хвильового «Я» і «анти-Я» – це не лише символи добра і зла, мудрості й безглуздя, свободи і рабства. Автор не тільки показує, що людина, яка проміняла справжні цінності життя на фальшиві, приречена на забуття, а переконливо доводить, що така людина позбавляється людської моралі і навіть таємнішого інстинкту – поваги до своїх батьків. Людство і окрема людина завжди стояли перед проблемою вибору: боротися з своїми звірячими інстинктами чи називатися людиною. Така проблема не стоїт перед «товаришами» «Я» «по професії». Це доктор Тагабат, який запам’ятовуєтьс своїм динамічним «Роз-стрі-ляти!». Дегенерат і Андрюша, який щиро просив від пустити його на фронт – і дістав відмову, бо ніхто з чорного трибуналу не хоті залишатися сам на сам зі своїм правом «купатися у ріках крові». Вони планомірно ведуть свою «політику знищення»: під гаслом «Хто не з нами, той проти нас!»

Мені здається, що весь тоталітарний режим тримається на фанатиках. Вони стають зброєю в руках цієї навіженої системи, яка навіть не дає вибору, бо якщо підеш проти неї, То чекай репресій, переслідувань, цькування смерті, якщо ж покірно сприймеш усі вказівки й постанови партії – помреш духовно. Ти – маріонетка в страшних пазурях «будівників» нового суспільства. Безперечно, «Я» – слабка людина! Він не може опиратися презирливо-гнівному крику Тагабата: «До матері захотів, слабак!» Вибір зроблено: перемагає «я»-к мупарське, яке говорить, що й далі треба вбивати, бо це потрібно для революції Вбиваючи свою матір, ліричний герой іде проти своєї совісті. Він підрубує св коріння і вважає, що дерево-родовід стоятиме. Але це не так: вбивши матір, він пр речений на загибель, бо вбиває і себе, і батьківщину! Ціною цього злочину гер остаточно прилучився до тієї армії сліпих рабів, якими керують безсердечні вбив. М. Хвильовий хотів показати і довести, що на ріках невинної крові гуманне суспільство постати і розвиватися не може, бо кожен має право на власну думку, на своє життя, яке знищувати ніхто не має права.

Безперечно, М. Хвильовий своїм твором правдиво розповів про руйнування людської моралі, духовності. Все написане новелістом-романтиком залишиться в скарбниці української культури. І це запорука майбутнього розквіту України, про який так мріяв письменник.

 





Схожі твори: