Головна Головна -> Твори -> Проблема історичної пам’яті народу в поемі Миколи Вороного «Евшан-зілля»

Проблема історичної пам’яті народу в поемі Миколи Вороного «Евшан-зілля»



Батьківщину не обирають, вона, як мати, завжди одна. Це наша Вітчизна сповнює душу дивними піснями, напоює чар-зіллям широких степів та буйних лісів, полонить цілющими пахощами рідної землі. І все це живе в нас змалечку, успадковане від далеких пращурів. Часом людина відривається від рідного коріння, мандрує в далекі світи, переймає чужі звичаї, заглушуючи в собі голос родової пам’яті. А чужина ловить душу у свої тенета, відлучає від рідної матері, а потім і довтішається від тієї зради. Та чи можна безслідно знищити історичну пам’ять людини і цілого народу?

Роздумам над цим питанням присвятив свою поему «Євшан-зілля» палкий патріот України Микола Вороний. Хоч поема й побудована на основі літопису, але автор по-новому розвиває і надає їм іншого звучання. Поет з болем у голосі звертається до тих людей, «котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали». Поезія «Євшан-зілля» і пошуком ліків, які зможуть повернути синів до рідної Вітчизни. Читаючи твір, бачимо, що молодий половчанин поступово забув свій край звик до чужих людей, чужої мови й того золотого ланцюга, яким прикули його споконвічні вороги рідного народу. На жаль, дуже часто люди дають одурити себе, міняючи святу волю й дорогоцінну отчу землю на сите, безтурботне життя! Зачерствіло, оглухло серце, мовчать його струни, байдужі до співу гудця, який щиро прагне пробудити в юнакові давні спогади, оживити в його душі образ рідного краю. Безнадійні старання… Тільки ж чому раптом так затремтів і зблід обличчям юнак? То посланець батька мудрий дав понюхати молодому половчанину степової трави – євшану. І той гіркий рідний запах підняв з глибини серця цілу бурю спогадів і патріотичних почуттів: «Краще в ріднім краї милім полягти костьми, сконати, ніж в землі чужій ворожій в славі й шані пробувати!» – вигукує, відроджений гіркою пам’яттю, тепер уже справжній син свого народу справжній половець.

 Отже, завжди залишається невмирущим дух святої любові! І жодним недругам не викоренити його, бо він є часткою самої людини. Треба тільки відшукати його в глибинах своєї підсвідомості, в напотаємніших куточках душі. «Неволя живої душі не уб’є!» Сучасне розуміння поеми Миноли Вороного «Евшан-зілля». На жаль, люди рідко зазирають углиб себе їх цілком влаштовує спокійне безтурботне життя, чужа ласка, чужі думки і навіть ті тонкі сіті, шо сплетені на людські душі чужим лукавством. Простодушні, обікрадені й нещасні. Вони навіть не помічають, що стали рабами, бо втратили найдорожче в житті – Вітчизну й волю.

  • Чи вони ж не відцурались,
  • Не забули тебе неньку,

Чи сховали жаль до тебе і кохання у серденьку? – запитує у прийдешніх поколінь Микола Вороний. Вирвалися ці слова з поетового серця. Чому так зневажено українським народом почуття національної гідності? Хіба нам нічим пишатися? Чому так швидко забулася слава дідів» прадідів? Не треба Про це забувати ніколи! Бо наші предки не блукали мандрівниками без дороги. Свята любов до України горіла в їхніх серцях, підносила бойовий дух, гартувала волю й завзяття в лютих битвах за незалежність Вітчизни.

   Поетові гірко усвідомлювати, що його народ перетворився на раба, який покірно несе на згорблених плечах свою недолю. Німий, немічний, жалюгідний, вії принишк, понурив голову і змирився. То як же розбудити в ньому приспане почуття власної гідності, повернути втрачену історичну пам’ять, піднести дух, запалити в серці святу іскру любові до рідної землі? Як би хотілося поетові, щоб його палке слово стало тим чудодійним зіллям, що лікує хворі душі, повертає їх до життя, нагадує про те, чиї ми нащадки!

  Пошук того євшан-зілля триває й досі. Бо й сьогодні зрадливі сини України блукають чужими світами, загубивши стежку до отчих порогів. Зажурилась Україна без рідних дітей, без їхньої любові. Втомилася від гучних слів, пустих обіцянок, фальші, лицемірства й холодної байдужості. Здається, й вільна, але чомусь не злетить до сонця, бо крила знесилені. Тому й потрібна їй справжня синівська любов, яка б підтримала матір-Україну в тяжку годину, повернула б її до життя.

  • Батьківщино, земле рідна… 
  • Ти, як мати, найрідніша,
  • Ти з дитинства нам миліша..
  • М. Сингаївський
  • Де ж того евшану взяти,
  • Того зілля-привороту,
  • Що на певний шлях направить
  •  Шлях у край свій повороту ?!
  • М. Вороний

Загрузка...



Схожі твори: