Головна Головна -> Твори -> Народна пам’ять, або Як написати твір за поемою Миколи Вороного «Євшан-зілля»

Народна пам’ять, або Як написати твір за поемою Миколи Вороного «Євшан-зілля»



Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) в заможній сім’ї ремісників, що зберігала українські традиції. Батько походив із селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщан. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Кола-чинський,  ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала малому хлопцеві у спадок палку любов до української культури, до народних звичаїв, повір’їв, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний    продовжує навчання в реальному училищі.  Тут він нарешті знаходить себе – зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні уподобання віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Берна та Майн Ріда. Разом з народовольцем Єрастовим Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища із забороною вступу до університету і проживання у великих містах. Проте Микола, не довго думаючи, гайнув до Відня, потім до Львова, де спокійнісінько продовжує своє навчання. Знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні часописів «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку театру Кропивницького, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами й селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературну творчість.

 У роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Проте він вболіває дуже за долю України і в 1926 році повертається. Здається, що все прекрасно, проте над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! За доносами його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, що Вороний ще довго перебував у в’язниці, а потім вибув з Києва до Воронежа, де й помер у 1942 році. Але є інші факти: поета було розстріляно 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння – ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. В цій поемі поет торкається проблеми історичної пам’яті, прославляє борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення. В основу сюжету покладено легенду з літопису про сина половецького хана, якого взяв у полон з ясирем князь Володимир, оточивши «його почотом і розкошами догідно». Юнак, кохаючись у розкошах, почав забувати рідний степ, а «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати». Переродилося, зчерствіло серце юнака, забув він і рідного батька, і привольне життя, і мову, і чари пісень рідного народу.

  • Але у князівські палати прибув посланець від половецького хана – батька юнака і заспівав йому пісню. Але серце того мовчить:
  • Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..

Здавалось, ніякі ліки не зарадять, не допоможуть. Та не думайте, що бідного юнака цілими тижнями годували тільки антибіотиками – від цього точно вже не буде ніякого порятунку! Ні, посланець своїми розповідями, піснями і танцями намагався розбудити у юнака приспану тугу за рідною землею і домівкою. Але душа хлопця була німа. Та коли старий гонець винув із-за пазухи жменьку сухого зілля зі степу – євшан-зілля, з хлопцем відбулося щось незвичайне. Пахощі євшан-зілля зробили диво з юнаком: «Рідний степ – широкий, вільний» «раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!..» Прокинулися найдорожчі, найсвятіші почуття – любов до рідного краю і жадана мить – «воля, воленька кохана!» Ніщо тепер не в силі зупинити юнака:

  • Краще в ріднім краї милім
  • Полягти кістьми, сконати,
  • Ніж в землі чужій, ворожій
  • В славі й шані пробувати!

Ось на цьому моменті потрібно зупинитися і розповісти про дивовижне перетворення юнака з погордливого попихача на вірного патріота рідної землі. Жменька сухого зілля виявилася спроможною розбудити у свідомості юнака історичну пам’ять його народу і родинних коренів.

  • Особливо вам потрібно звернути увагу на останні рядки поеми:
  • Україно.’ Мамо люба.’
  • Чи не те ж. з тобою сталось?
  • Чи синів твоїх багато
  • На степах твоїх зосталось?

Автор запитує в України, чи не всі українці – її сини – відцурались свого роду, своєї матері-Вітчизни і бракує їм «тієї сили, духу, що зрива на ноги», що веде до боротьби проти рабства? Де ж та сила, що пробудить почуття національної гідності? Немає і кобзарів, що колись «співали-віщували заповіти благородні», будили приспану гордість. Ось чому тепер «манівцями ми блукаємо без дороги!» Поет справедливо ставить запитання:

  • ? Де ж того євшану взяти, Того зілля – привороту, Що на певний шлях направить, – Шлях у край свій повороту?! Через весь ваш твір повинна пройти одна-єдина думка про історичну пам’ять народу, про зв’язок її з минулим, з сучасним – з усією історією України. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася у ле-генді-алегорії про «Євшан-зілля».

У висновку твору ваші міркування треба зв’язати із сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.


Загрузка...



Схожі твори: