Головна Головна -> Твори -> Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину

Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину



У кожного поета, здається, є своя Муза. У Василя Симоненка теж вона була – Муза рідної землі. Вона прилітала до поета на білих лебедях, пливла до серця колисковою піснею, заглядала в очі «материнською доброю ласкою». І нашіптувала вірші, в яких головним був образ Батьківщини.

  • Коли мечами злоба небо крає
  • І крушить твою вроду вікову,
  • Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
  • І в твоєму імені живу,
  • так писав Василь Симоненко про Україну.

Читаючи цей вірш, розумієш, скільки любові було в серці поета, любові до рідної землі, яка виливалася у прекрасні вірші. Він був завжди разом з нею: у годину скрути та під час радощів. Він захоплювався нею. І не міг мовчати, маючи перед очима образ землі «з переораним чолом». Серед затишку і спокою, серед безглуздого підлабузництва і огидного замовчування ріс сміливий голос Василя Симоненка:

  • Народ мій є! Народ мій завжди буде!
  • Ніхто не пересилить мій народ!
  • Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
  • І орди завойовників-заброд!
  • («Де зараз ви, кати мого народу?»)

Поет розуміє сенс свого життя – бути завжди вірним сином Батьківщині, жити її болями та радощами, захищати її від усіх загарбників та зрадників, дбати про її добробут й крокувати з нею у майбутнє. Він не може залишатися осторонь того, що відбувається на рідній землі, – адже тому і звуть її «матінкою». А мати завжди потребує допомоги своїх дітей. І пише Василь Симоненко схвильовані рядки:

  • Візьми всього! І мозок мій, і вроду,
  • І мрій дитинних плеса голубі.
  • Для мене найсвятіша нагорода –
  • Потрібним буть, красо моя, тобі.
  • («О земле з переораним чолом…»)

Людина про все може забути, від усього може відректися. Та тільки, я гадаю, не від Батьківщини. Адже як можна відцуратися від тієї, яка, незважаючи ні на що, піклувалася про тебе; як можна забути ту грудочку землі, яка «пройшла» з тобою через усі роки життя!

Стелитиметься у далечині шлях, і йтиме цим шляхом людина. Але куди б не вела стежка, людина завжди буде повертати до місця, звідки вона почала свій шлях, – до рідної землі. Як би не вибирав розум, серце обов’язково приведе до рідної домівки, адже це – Батьківщина. Саме там починається життя, і найчастіше саме там воно закінчується:

  • Я живу тобою і для тебе.
  • Вийшов з тебе, в тебе перейду…
  • («Земле рідна!»)

Василь Симоненко був одержимий жагою любові до матері-Батьківщини, він зрісся з нею, він пропустив її через себе. І залишився навічно в її пам’яті. Адже Вітчизну не можна вибрати – вона сама тебе вибирає: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Ватьківшину. Кажуть, що час лікує рани та несе у небуття все. що було у минулому. Проте забувається далеко не все. Не можна, на мій погляд, забути полум’яні рядки Василя Симоненка, сповнені всеоб’ємної, безкорисливої любові до рідної землі. їх не може стеюти час, я вважаю, вони і зараз є актуальними. Вони знову й знову будуть промовляти до тебе словами матері, прилітати на крилах лебедів і дивитися вночі очами зірок…


Загрузка...



Схожі твори: