Головна Головна -> Твори -> Ідея безсмертя і торжества правди в романі М. Стельмаха «Правда і кривда»

Ідея безсмертя і торжества правди в романі М. Стельмаха «Правда і кривда»



Людина все життя, усі віки шукала правду. Знаходила і втрачала, і знову шукала, бо без правди не варто жити на землі. Тому М. Стельмах у своєму романі «Правда і кривда» і підносить ідею торжества, ідею безсмертя правди, безсмертя народу. З його сторінок постає переді мною – в усій своїй величі і красі – мій народ, який творив історію. Ця історія замішана на сльозах та знущаннях, на стражданнях та крові, але з неї будується велична споруда, назва якої – Правда. В українському фольклорі здавна живе легенда про Марка Проклятого, «покараного безсмертям». Проте в романі Стельмаха це безсмертя здобуте в незчисленних боях: боях на фронті під час війни, боях на господарському фронті, боях з кривдниками, підлабузниками та нехлюями – боях за Правду. Це безсмертя Марко черпає в безсмерті народному, у своїй безмежній любові до Батьківщини: «напевне, тому й вижив, що бачив не хижі химери і страхіття, націлені, надзьоблені на людське серце, а тиху матір з немовлям…» А Батьківщина – це і народ, це і батько з матір’ю. Трагічно загинув у січі з денікінцями комнезамівець Трохим Безсмертний. На його могилі з хреста виросла вербиця. З тих пір, мабуть, і виніс Безсмертний-син світлу любов до правди і чорну ненависть до кривди. Марко ніби поніс у життя невисловлені батьківські заповіти – над усе любити людей і рідну землю.

Марко справді безсмертний, безсмертний у своїй любові до людей, у своїх турботах про них. Побачивши, що зустрічними планами у людей забирають останнє, він, виконавши хлібоздачу, решту зерна роздає людям. Проте Антон Безбородько це вважає злочином. Ось тут і зіткнулися правда і кривда, правда, замішана на людських сльозах, і кривда, «збудована» на ненависті до людей, на заздрості. Хто з них переможе, хто знайде сили вистояти?

Марко Безсмертний знаходить в собі сили боротися, боротися у будь-якій ситуації. З наганом примушує він Безбородька лізти в крижану воду, щоб той зрозумів, що робить злочин, примушуючи дівчат і жінок мочити коноплі у такий холод. Уповноваженого з області Киселя Марко не побоявся прогнати з поля, коли той «для зведення» наказав передчасно починати жнива. Він не мовчить, бо відчуває, що робить правильно, що від цього поліпшиться життя простого трудівника-колгоспника. За це Марка дуже цінують люди, називають його «справжнім» головою, бо «в голові і в душі має по-нятіє і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого, і до риби в воді, і до птиці в небі, і до вдови нещасної, і до сироти безрідної».

Цей правдошукач мріє і робить все для того, щоб люди скоріше перейшли жити у справжні хати, а не бідкались у землянках, щоб завжди на столі був хліб, щоб вдови не відчували себе зовсім нікому не потрібними, щоб щасливими росли діти, щоб вони вчилися. Коли настане такий час, тоді, на думку Марка, правда переможе. На щастя, він не один, у нього є однодумці. Це і Григорій Задніпровський, і конюх дід Євмен, і секретар райкому Борисенко, і голова сусіднього колгоспу Броварник. Не приймають ці люди фашизму, який скалічив життя багатьох людей, не приймають кривди, яка робить з людини раба: «То будь прокляте навіки те срібло і золото, з якого вилуплюються гітлери, будь прокляте і те сім’я, що викліщує катюг і убивць, будьте прокляті й ті, ненавистю пожмаковані, гадючим смальцем на-сочені мізки, що не вміють любити людину, її роду, її звичайних земних турбот, радощів і високих поривань». Хіба такі люди можуть програти хоча б одну битву? Не можуть, бо веде їх уперед почуття .обов’язку перед людьми, відчуття правильності їхніх дій, думки про правду, про її безсмертя. Ці думки допомагали Маркові в роки війни, підтримували під час ув’язнення в тюрмі та на пленумі райкому, під час вирішення складних проблем. Ці думки не дали зламатися Григорію Задніпровському у турецькій в’язниці і за українськими ґратами. Вони надихнули його написати книгу, в якій правда є хоч «і гіркою, і нелегкою, і напівголодною… але це правда». В житті, де перемагає, торжествує правда, немає місця кривді і кривдникам – тому усіх їх знято з посад або заарештовано. Бо правда буде жити вічно!

Якими б не були тяжкими випробування, суворими помилки, страшними спогади, правду не примусиш зігнутися, як жебрачку під чужими тинами, тому що вона буде завжди панувати на землі. Вона ввійде в безсмертя, як її «син» Марко, якому ще за життя було встановлено пам’ятник. Він і його друзі знають, що життя прекрасне. Але треба, я гадаю, утвердити справедливість, жити за правдою – без болю та сорому.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: