У кожного поета біографія є одним із найсильніших джерел його творчості. Так і у Платона Воронька. Людина героїчної долі, великої душі і оптимізму, він завжди був у вирі життя. У своїх віршах поет часто звертається до теми Батьківщини, рідної землі. Ліричний герой його поезій висловлює думи й почуття самого поета, коли говорить:
- Усі мої сили, наснагу високу,
- Й життя я віддам до останнього кроку,
- Аби ти щаслива була, Україно,
- Судьба моя дивна, Єдина!
Минали роки, але війна, як і раніше, хвилювала вразливу душу поета. Він знову й знову звертається до тих незабутніх днів. У його творчості дедалі настійніше звучить тема пам’яті:
- Тихий шум
- Мені навіяв безліч дум
- Про давні роки незабутні…
Саме у вірші «Люблю я ліс» Платон Воронько згадує, що цей «дрімотний ліс» приніс захист і спочинок партизанам, що кожен кущик, кожна береза чи вільха бачили великі подвиги наших солдатів. А з цих рядків, цілком закономірно, народжується мотив зв’язку часів – воєнних і мирних, мотив спадкоємності поколінь:
- Оці незаймані ліси,
- Красу новій землі нестимуть
- У вік найвищої краси,
- У вік без воєн.
У вірші «Пахне хліб» поет звертається до теми нелегкої хліборобської праці, до невмирущого образу хліба, що символізує мир у домі, мир у країні, мир на планеті Земля. Чим пахне хліб? Він пахне «щастям неповторних діб, тобто радістю мирного життя і натхненної праці,
У вірші «Школа батьків» Платон Воронько із словами подяки звертається до своїх рідних – батька й матері, які дали йому життя, навчили трудитися і любити пісні. В останніх рядках цієї поезії автор звертається до своїх друзів-однополчан з порадою виховувати в дітей і онуків любов до праці, до народної пісні, любов до отчого краю: Виховуйте в кожного серце крилате, Бо їм наше завтра нести. Поезія Платона Воронька дуже лірична і щира. Вона, наче мати, надихає нас на добрі вчинки, готує до натхненної праці задля своєї Батьківщини, вчить любити матінку-Україну так, як любив її поет.