Головна Головна -> Твори -> Сергій Єсенін. Життя і доля

Сергій Єсенін. Життя і доля



На долю щирого поета завжди випадає багато горя і страждань, навіть у тому випадку, якщо він улюбленець долі. Адже в цьому світі нічого не дається просто так і за все доводиться платити. За дарований талант – плата особлива. Обплутана недомовками і пересудами доля великого російського поета Сергія Єсеніна – тому свідчення і підтвердження. Все своє коротке, відчайдушне, романтичне життя він збуджував у навколишніх бурхливі, суперечливі  страсті і сам роздирався страстями настільки ж бурхливими і суперечливими. З посмертною же долею Єсеніна відбулася дивна метаморфоза. Він мертвий вже більше сімдесяти років, але все, пов’язане з ним, продовжує жити. Живуть не тільки його вірші, а взагалі все «єсенінське». Все, що його хвилювало, радувало, мучило. Все, що яким-небудь образом з ним стикалося. Єсенін є в нашій літературі фігурою свого роду культовою. Всенародна любов призвела навіть до появи жанру «народного єсенінознавства»: обговорюється посмішка поета, блакитні очі, золоті кучері, як добірно сидів на Єсеніні костюм та інше. До речі, за свідченням Варлаама Шаламова, Єсенін став єдиним поетом, прийнятим блатним світом (У табірній мові «Єсеніним» називають будь-якого доморослого віршотворця з ув’язнених.) Так що винятковість посмертної єсенінської долі очевидна. В одному лише не пощастило Єсеніну.

Його біографія дотепер далека від щирої, об’єктивної картини. Академічне «єсенінознавство» у результаті діяльності ряду вчених-єсенінознавцев перебуває у застої. Ці вчені, створивши «офіційну концепцію», на тім і заспокоїлися. Вони утворили як би замкнутий колектив, куди не хочуть впускати сторонніх. Ними замовчуються або навіть підтасовуються деякі факти біографії поета, що не укладаються в заздалегідь заготовлену схему. Так вважає кандидат історичних наук, автор більше 80 публікацій по історії літератури Сергій Вікторович Шуміхін, і з його думкою не можна не погодитися. Правда, у дослідженнях останнього періоду все ж таки простежуються деякі коливання в інтерпретації вигляду поета, дивним образом співпадаючі з коливаннями суспільно-політичної обстановки в країні. Розкид цей досить великий: від недавнього нескінченного повторення єсенінських рядків про Леніна, вигуку «Мати моя – батьківщина, я більшовик!» до створення образа безстрашного викривача «єврейсько-більшовістських звірств», що ховається від ГПУ і зрештою захопленого цим ГПУ у готелі «Англетер». «Незалежним» же дослідникам, які змогли б створити об’єктивний погляд на життя і творчість поета, воно чомусь нецікаво, вони займаються Ганною Ахматовою, Мариною Цвєтаєвою, Осипом Мандельштамом. Є, щоправда, один, найбільш розкріпачений, дослідник, що вивчає Єсеніна, – англієць Гордон Маквей із Брістоля. Він випустив монографії «Життя Єсеніна» і «Айседора і Єсенін». Правда, його ідеї, що не мають нічого загального з «офіційною концепцією», єсенінознавцями у розрахунок не приймаються. Отож, Маквей висловив цікаву думку. Він вважає, що Єсенін міг би стати дуже популярною фігурою у молоді Заходу, тому що нагадує знаменитих рок-зірок, що рано пішли  з життя, начебто Джиммі Хендрікса або Курта Кобейна, оскільки настільки ж свавільний і анархічний. Цілком імовірно, що англієць правий. І все ж таки, яки б не були об’єктивні дослідження Маквея, для нього, як і для інших західних вчених, Єсенін існує поза зв’язком з долею Росії, поза радянською історією. Є ще і численні мемуарні джерела, написані не тільки сильними світу цього – політиками, поетами, акторами, художниками, але і простими обивателями, а те і просто заздрісниками і злостивцями.

 Однак усі спогади подібного роду дуже суперечливі і не точні, оскільки мемуари взагалі ніколи не бувають протокольно точними в силу особистісного погляду автора на речі. Із усього, про що говорилося вище, стає зрозумілим, що писати про життя Сергія Єсеніна надзвичайно важко, тим більше – у рамках звичайного шкільного твору, адже для цього довелося б вивчити величезний мемуарний і дослідницький матеріал, а вивчивши його, прикласти чимало зусиль для того, щоб відокремити легендарне від фактичного. Таке під силу далеко не кожному, і я не претендую на те, щоб стати тією людиною, що зможе подужати подібне. І все ж таки, оскільки узявся за цю тему, спробую коротенько, майже пунктиром, викласти основні факти біографії поета. Підкреслюю:  написане   мною   не  претендує на те, щоб стати одкровенням. Хоча я дуже сподіваюся, що подібне рано або пізно відбудеться. «Я син селянина. Народився у 1895 році 21 вересня, – писав Єсенін у своїй автобіографії, – Із двох років, по бідності батька і численності сімейства був відданий на виховання досить заможному дідові по матері…». Дід його був мірошником. Бабуся і дідусь любили онука і піклувалися про його майбутнє: дідусь навчив його битися, а бабуся балувала і змушувала ходити в церкву. Сім’я хотіла, щоб Сергій став сільським вчителем, і тому його віддали в закриту церковну школу. Але, закінчивши її у 1911 році, він оголосив про свій намір стати поетом. На наступний рік Єсенін виїхав у Москву, де став відвідувати вечірні курси при університеті і вступив у літературно-революційне суспільство, при цьому працював в різних місцях, щоб заробити на життя. Працюючи коректором у видавництві Ситіна, він закохався у Ганну Ізряднову, колегу по роботі, яка наприкінці 1914 року народила йому сина, Юрія Ізряднова. Через два місяці після цього їхній зв’язок припинився, і Єсенін виїхав у Санкт-Петербург у пошуках літературного щастя.

Правда, він на короткий час приїжджав у Москву в 1915 і 1916 роках, щоб відвідати Ганну і сина. «Вісімнадцяти років я був здивований, розіславши свої вірші по журналах, тим, що їх не друкують, і зненацька наскочив у Петербург. Там мене прийняли досить радо. Перший, кого я побачив, був Блок, другий – Городецький. Коли я дивився на Блока, з мене капав піт, тому що в перший раз бачив живого поета». «Наскочив» він у Петербург простуватим, боязким хлопцем, з невеликим багажем, із зошитом віршів і із честолюбною мрією багатьох юних провінціалів – завоювати собі славу. Городецький познайомив його із селянським поетом Миколою Клюєвим,  що став другом Єсеніна і його літературним патроном. Багато пітерських знайомих поета відзначали його приємну хлоп’ячу зовнішність і блакитні, «волошкові» очі. І ніхто не міг залишитися байдужим до його молодості, зовнішній привабливості і, саме головне, – до його величезного таланта. За три роки життя у Петербурзі Єсенін став відомим поетом. Його оточували шанувальники і друзі. Поступово він осмілів, став зухвалим, самовпевненим і хвалькуватим. Але, дивна справа, наївність і довірливість його залишилися. У цьому протиріччі таїлося якесь особливе зачарування. Єсеніна любили, балували і навіть прощали те, що іншому не простили би ніколи. Поетові був двадцять один рік, коли з’явився його перший віршований збірник «Радуниця». Із цього моменту спіраль його життя почала стрімко розкручуватися. У тім же, 1916-му році, він був покликаний на військову службу, і там на нього звернула увагу імператриця Олександра Федорівна, для якої йому довелось читати свої вірші. Незважаючи на таку честь, він ненавидів армійське життя і дезертирував, як тільки представилася можливість, але незабаром був пійманий і відправлений у штрафний батальйон.


Загрузка...



Схожі твори: