Головна Головна -> Твори -> Райнер Марія Рільке (1875-1926)

Райнер Марія Рільке (1875-1926)



Видатний австрійський поет-символіст Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 року в Празі у родині скромного службовця залізничної компанії. За шість днів до Різдва хлопчика охрестили і-нарекли Рене Карлом Вільгельмом Йоганном Йозефом Марія. Його батько, Йозеф Рільке, був людиною невибагливою і меланхолійною, а мати, Софія Рільке, навпаки, – жінкою надто претензійною, з нелегким характером, проте надзвичайно обдарованою. З семирічного віку Рене отримував початкову підготовку в аристократичному навчальному закладі празьких піаристів. Через чотири роки батьки віддали його до нижчої військової реальної школи, де хлопчик мав навчатися до подальшого переводу у вищу школу. На сімейній раді було вирішено, що Рене повинен стати офіцером і обійняти таку посаду, яку не зміг свого часу отримати батько.

Пізніше роки кадетського виховання спливали в пам’яті Рільке як «буквар жаху», як велике лихо, як роки грубого позбавлення внутрішньої свободи. Незважаючи на несприйняття казенщини, Рене був одним з кращих учнів, а його наполегливість і дисциплінованість сприяли тому, що шкільні керівники дозволили йому писати вірші й декламувати їх перед усім класом. Це були хвилини справжнього щастя в житті майбутнього поета. Сподіванням батьків, що син згодом посяде солідне місце на службі, не судилося здійснитися: 6 липня 1891 року Рене звільнили за станом здоров’я. Юнак поїхав навчатися до торгової академії міста Лінц, однак уже через півроку повернувся до Праги. Там жив його дядько, який займався юриспруденцією і хотів згодом передати племінникові у спадок свою адвокатську контору. Він призначив юнакові щомісячну стипендію у 200 гульденів, і Рене дістав можливість брати при-ватні.уроки, готуючись до іспиту на атестат зрілості, а потім вивчати юриспруденцію в одному з університетів.

Після трьох років старанної праці Рене склав іспит у державній гімназії в Празі, продемонструвавши чудові знання, і вже до початку зимового семестру був зарахований до місцевого університету імені Карла-Фердинанда. Саме тоді він познайомився із Валерією Давід-Ронфельд, яка допомогла юнакові видати перші дві збірки віршів – «Пісні, подаровані народу» та «Жертви ларам». Окрилений схвальними відгуками критиків, Рільке усвідомив свою помилку в обранні фаху юриста і терміново, нікого не попереджаючи, виїхав до Мюнхена. Так почалося сповнене мінливості й непевності мандрівне життя поета. Юнак вступає вільним слухачем до університету, де наполегливо вивчає історію мистецтва і серйозно починає займатися поетичною творчістю.

Рене любив багато подоружувати: він побував в Африці, у Німеччині, на Близькому Сході. У 1897 році Рільке познайомився з Лу Андреас-Саломе (росіянкою за походженням). З її ім’ям пов’язана не лише перша закоханість поета, але й відчуття справжнього щастя, бо його розуміла рідна, духовно близька людина. Згодом їхні стосунки стали просто дружніми, вони тривали понад два десятиліття аж до смерті поета. Лу вражала сучасників своїм розумом, силою характеру, що природньо поєднувалися з її чарівною жіночістю. 1899 року Рільке, Лу та її чоловік здійснили першу подорож до Росії, під час якої австрійський поет познайомився з Львом Тол-стим, російськими художниками Леонідом Пастернаком і прославленим Іллею Рєпіним. Рільке був зачарований тим, як відбувається святкування Великодня та Зелених свят в Росіїї та Україні. Ці враження знайшли свій відгук у «Книзі годин» (1899), що написана у формі монолога ченця, зверненого до Бога.

Вдруге Рільке поїхав до Росії наодинці з Лу, він мав намір ґрунтовніше познайомитися з самобутньою російською та українською культурою. Вони побували в Києві, побачили багато пам’яток архітектури, цікавих творів мистецтва. Потім Рене і Лу подорожували Дніпром до Кременчука, відтіля поїхали через Полтаву і Харків до Воронежа, а далі – на Волгу. Україна дала творчу наснагу поетові, він жадібно всотував у себе неповторну східнослов’янську культуру, багато перекладав (оповідання Чехова, деякі повісті Достоєвського, «Слово о полку Ігоревім»). «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає», – писав він пізніше. Ця подорож надихнула поета на написання вірша «Карл Дванадцятий мчить по Україні» і новел «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про правду».

У 1901 році Рільке одружився з Кларою Вестхоф. Молоде подружжя оселилося в невеликому німецькому містечку Вестерведе, де народилася їхня дочка Рут. Але матеріальна скрута стала на заваді сімейного щастя, і через півтора року Рене і Клара розійшлися. «Бідність – це мій важкий хрест», – записував тоді поет у своєму щоденнику. Згодом він переїхав до Парижа, де відбулося його знайомство із скульптором Роденом, який протягом п’яти років залишався для поета недосяжним ідеалом. У 1903 році Рільке закінчив монографію, присвячену мистецтву свого кумира, яку замовив один з видавців. У 1907 році вийшла збірка «Нові вірші», у якій Рільке висловив свої міркування щодо сутності людського буття та «живого космосу». Темою одного з найкращих віршів стала розповідь про подорож Орфея у царство могутнього Аїда заради визволення коханої Еврі-діки. У його основі – міф про Орфея, сила кохання якого не мала собі рівних.

Тема неминучих суперечностей, сплетіння життя, кохання і смерті розкривається також у вірші «Народження Венери». Рільке показує, що усе в цьому світі взаємозалежне і, можливо, доповнює одне одного. Народження життя, краса – з одного боку, смерть, трагедія – з другого становлять цілісність буття і його закономірність; навіть у своїй смерті людина зливається зі світом. У 1922 році в «Сонетах до Орфея» Рільке розглядає тільки один аспект діяльності людського духу, але такий, де перетворення реально існуючого світу в «невидимий» світ душі розкривається з особливою красою і переконливістю. Для Рільке мистецтво є вищою формою людської культури, тим, що відкриває справжню сутність речей. Таке мистецтво втілює в собі Орфей з його чарівною лірою. За рік до смерті, тяжко страждаючи від невиліковної хвороби, але все одно сповнений мрій та надій на майбутнє, Райнер Рільке почав листуватися з Борисом Пастернаком і Мариною Цвєтаєвою. Свої стосунки з двома видатними російськими поетами він назвав «блуканням трьох душ, трьох зірок на небосхилі Всесвіту».

29 грудня 1926 року Райнер Марія Рільке помер після тривалої боротьби з рідкісною формою невиліковної лейкемії.

 


Загрузка...



Схожі твори: