Головна Головна -> Твори -> ПОСТМОДЕРНІЗМ

ПОСТМОДЕРНІЗМ



Виникнення і поширення постмодернізму науковці пов’язують з певним невдоволенням становищем, що склалося в культурі, мистецтві, філософії другої половини XX століття. Увесь культурний досвід, що був накопичений попередніми епохами, у тому числі й модернізмом, почав переосмислюватися з метою виявлення загальних цінностей, які можуть сприяти об’єднанню людства на основі різних ідеологій, релігій, філософій. У літературознавчому словнику-довіднику за редакцією Р. Гром’яка та Ю. Коваліва зазначається, що свого поширення постмодернізм набув наприкінці 60-х спершу для визначення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартізації та програмового техніцизму, а невдовзі – у літературі та малярстві.

У 1969 році Леслі Фідлер у своїй статті «Перетинайте кордони, засипайте рови» застосував термін «постмодерн» саме для новітніх тенденцій, що з’явилися в художній літературі. Він визначив, що найважливішими надбаннями сучасної культури є знищення кордонів між «елітарністю», яка була характерною ознакою модернізму, та «масовістю», поява багаторівневого письма та текстів, що вбирають в себе декілька історій. Саме Фідлер один з перших назвав постмодерністського митця «подвійним агентом», оскільки у «масовому» він представляє «елітарне», а в «елітарному» – «масове». Постмодерністський митець завжди перебуває у двох «площинах», він не має чітко визначеної точки опори, його свідомість завжди певною мірою роздвоєна. Деякі з дослідників вважають, що своїм виникненням постмодернізм багато в чому зобов’язаний розвитку новітніх засобів масових комунікацій – телебаченню, відеотехніці, інформатиці, комп’ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю – відеокліпи, комп’ютерні ігри, діснеївські атракціони.

Філософсько-теоретичну основу постмодернізму склали концепції, розроблені в межах постструктуралізму, одного з напрямів філософської думки, що виник наприкінці 60-х – 70-х років у Франції та США. Його завданням було дослідження феномену тоталітаризму й тоталітарної свідомості, їхнього зв’язку зі структурою і мовою, боротьба з тотальністю у всіх її видах. Це пояснює той факт, чому для постструктуралістів неприйнятними виявилися ті форми знання, що претендували на універсалізм.

Важливу роль у становленні й поширенні постмодернізму відіграли ідеї та концепції французьких постструктуралістів і постфрей-дистів (М. Фуко, Ж. Делез, Ф. Гваттарі, Ю. Кристєва, Ж. Деррида, Р. Варт, Ж. Льотар). Всі ці концепції прагнули дати якнайобґрун-тованіші ідеї людського буття. Вони ґрунтувалися на філософи Ф. Ніцше, А. Бергсона, М. Хайдеггера, а також певною мірою – на філософії скептицизму з її сумнівом у можливості відкриття універсальної для всіх людей, часів, випадків життя істини. На сьогодні, як про певний підсумок досліджень у літературознавстві, можна говорити про наявність багатоманітності, багатогранності поетики постмодернізму, що знайшло своє вираження в появі нових гібридних літературних форм:

  • – творів на грані літератури й філософії, літератури й літературознавства, літератури й мистецтвознавства тощо;
  • –        таких жанрів, як есе, мемуари, житія, апокрифи, літописи, трактати, коментарі тощо;
  • –        поєднаних між собою літературних жанрів, жанрів високої і масової літератури.
  • Для цих нових форм характерні цитатно-пародійна значущість; травестійне зниження класичних зразків, іронізування, пародіювання; дворівнева чи багаторівнева організація «двоадресного тексту».
  • Слід також пам’ятати, що будь-який твір мистецтва є національно-своєрідним. У постмодерністському творі це буде мати такі ознаки:
  • –        мова;
  • –        використання в тексті цитат з національної літератури;
  • –        увага до проблем, що важливі для країни, яку представляє певна література;
  • –        національний склад мислення та тип гумору.

Провідні українські літературознавці Д. Затонський та С. Павличко зосереджують нашу увагу на періодичній повторюваності ситуації постмодерну, оскільки однією з його особливостей є підсумовування набутків культурної епохи та деканонізація цінностей. Це свідчить не тільки про інстинкт самозбереження культури в технізованому світі, а й про усвідомлення «важливості гуманітарної «противаги» технократизму, раціоналізму; потребі протистояти натиску масової культури; нарешті, «необхідності воскресити всю культурну пам’ять людства, піддаючи минуле переосмисленню».





Схожі твори: