Головна Головна -> Твори -> Олександр Іванович Купрін (1870-1938)

Олександр Іванович Купрін (1870-1938)



Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня 1870 року в м. Наровчаті біля Пензи в родині дрібного чиновника. Його батько помер, коли хлопчику ще не виповнилося й року, а мати, залишившись без засобів до існування, виїхала до Москви, де знайшла притулок у Будинку для вдів. Там і провів своє безрадісне дитинство майбутній письменник. У шестирічному віці Олександра віддали до Розумовського благодійного сирітського пансіону, а коли йому виповнилося десять років – до II московської військової гімназії, що згодом була реорганізована в кадетський корпус із суворим солдатським режимом. «Трирічним хлопчиськом мене привезли до Москви, і з цього часу аж до дев’ятнадцяти років я не виходив з казенних закладів», – згадував пізніше Купрін. У своїх перших кадетських віршах юнак засудив прояви будь-якої сваволі і висловив мрію про свободу особистості. Враження про ті нелегкі юнацькі роки втілилися в повісті «На зламі (Кадети)» (1900).

У вісімнадцять років юнак став курсантом московського Олександ-рівського військового училища, яке готувало піхотних офіцерів. Саме там було написано його перше оповідання «Останній дебют» (воно надруковане анонімно в одній із московських газет). Цей твір оспівував красу й силу почуттів простої людини, що й визначило одну з провідних тем у творчості видатного російського письменника. Коли юнак закінчив училище, його направили в чині підпоручика у Дніпровський піхотний полк, що квартирував у Подільській губернії. Будні провінції, побут і звичаї офіцерства та міщанства іігодом були висвітлені в низці оповідань – «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці», «До слави», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

1893 року Купрін складав іспити до Петербурзької Академії Генерального штабу, але вступити туди йому не пощастило. Молодий письменник поїхав до Києва, де почав працювати газетярем у київській щоденній пресі. Діапазон його журналістської творчості був досить широким – фейлетони, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театральні рецензії, – проте стабільного заробітку це не давало, тому й доводилося шукати іншого підробітку.

Життя молодого письменника у 1895-1900 роках було надто неспокійним – бажання «бачити все, знати все, уміти все й писати про все» сприяло тому, що Купрін багато їздив по Росії, змінював професії, спосіб життя, оточення. Йому довелося керувати маєтком у Рівненському повіті, працювати в технічній конторі, ковальській майстерні, на сталеливарному заводі в Донбасі. Зазнаючи матеріальних нестатків, він навіть тягав великі вантажі в артілі носіїв та виконував акторські ролі на сцені Сумського драматичного театру. Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала подорож в Донбас. Приїхавши із маленьким записником кореспондента газети, він привіз звідти не тільки захоплюючі нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань. Купрін з неприхованою цікавістю оглядав ливарні і рейкопрокатні заводи, спускався в шахти, знайомився з технологією прокату, з доменною і мартенівською справою.

Досить влучно Купріна характеризують слова, що він колись сказав про улюбленого письменника Редьярда Кіплінга: «Йому знайомі найдрібніші побутові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Але він ніколи не стомлює своїм величезним багажем… усе це потрібно було йому для того, щоб знати достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, про які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівливості його оповідань і його великої і заслуженої слави».

У 1896 році вийшла друком повість «Молох», яка принесла її автору всеросійську популярність. Назва повісті глибоко символічна, адже головний «герой» твору – завод, що поглинає «двадцять років людського життя в добу», – уподібнюється ідолу Молоху.  Молох – у міфології древніх фінікіян, карфагенян, ізраїльтян та інших – бог сонця, вогню і війни, якому приносилися людські жертви; символ жорстокої сили, що вимагає безлічі людських жертв. Тема «природної людини», сильних, самобутніх «дітей приро-] ди», що була однією з провідних у творчості письменника, відкривається «поліськими» оповіданнями «У лісовій глухомані»,  «На глухарів» і повістю «Олеся» (1898).

Під кінець 90-х років Купрін побував у чеховському будиночку в І Ялті, де завжди було повно літераторів, художників, артистів. Там він познайомився з Львом Толстим, артистами Художнього театру, там же відбулася така важлива для нього зустріч з Чеховим і Горьким.

У 1901 році Купрін переїхав до Петербурга, зблизився з Горьким і став одним з активних учасників його «літературної дружини». Тоді ж у нього виник задум великого епічного твору: «Мені треба визволитися від тяжкого вантажу вражень, що накопичилися за роки воєнної служби. Я назву цей роман «Поєдинок», тому що це буде мій поєдинок, поєдинок із царською армією. Вона калічить душу, пригнічує всі кращі поривання людини, її розум і волю, принижує людську гідність. Вибачити цього не можна!» Коли через чотири роки з’явилася ця повість, автор без вагань присвятив її Олексієві Максимовичу.

У роки першої російської революції Купрін переживає почуття розгубленості перед життям, революція уявляється йому з одного боку неминучою, а з другого – вона лякає його своєю жорстокістю, своєю непередбачуваністю – «Огидне неуцтво покінчить з красою і наукою.».

У ці ж роки була написана за мотивами біблійної «Пісні пісень» царя Соломона повість «Суламіф», провідною думкою якої є возвеличення кохання, оскільки лише воно зможе вберегти людей від морального зубожіння. «Багато століть минуло з тих часів. Були і царства і царі, і від них не залишилося й сліду, наче від вітру, що пробіг над пустелею. Були тривалі нещадні війни, після яких імена полководців сяяли в століттях, ніби закривавлені зірки, але час стер навіть саму пам’ять про них.

Кохання ж бідної дівчини з виноградника й великого царя ніколи не забудеться, тому що міцне, як смерть, тому що кожна закохана – цариця, тому що кохання прекрасне!» -стверджує письменник. У повісті «Гранатовий браслет» (1910) письменник ставив собі за мету довести, що сучасна людина, хоч би в якому технократизова-ному суспільстві вона жила, здатна на велике кохання, «яке дорожче за життя, тому що воно навіть життям не важить і не боїться смерті». Жовтневу революцію письменник зустрів без особливого піднесення, передбачаючи ті негаразди, що вона несе з собою. «Нехай учення Леніна у своїй ідеології високе, але воно широко відкриває двері російському бунту – безглуздому й нещадному», – писав він. У роки громадянської війни Олександр Купрін разом з військами, що відступали, опинився в Ямбурзі, а потім емігрував до Фінляндії, звідти дістався до Парижа. На чужині було створено повість «Колесо часу», книги «Купол спитого Ісаакія Далматського», «Єлан». Купріна завжди приваблю-ннли герої, які хоча б раз у житті зазнали мить «щасливих гармонійних станів», коли в людині поєднуються «розум, сердечне почуття і добрий інстинкт життя». Така гармонія, на його думку, властями насамперед «СТИХІЙНИМ душам», людям, ЯКИМИ керують природні, несвідомі, але щирі й добрі пориви.

У 1937 році Купрін, тяжко захворівши, повернувся до Росії і через декілька місяців помер.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: