Головна Головна -> Твори -> Міцкевич і Пушкін: життєві шляхи

Міцкевич і Пушкін: життєві шляхи



Міцкевич і Пушкін… їхні життєві шляхи зійшлись, щоб розійтись і водночас замкнутися в колі якогось дивного магнетичного взаємотяжіння і взємовідштовхування, трагічний віблиск якого позначився на долі кожного з них. Взимку 1825 року Міцкевич був призначений на викладацьку роботу в Рішельєвський ліцей Одеси, до якої із Петербурга він добирався саньми майже три тижні. Але після приїзду з’ясувалося, що вакансій в ліцеї немає. В очікуванні на нове призначення поет активно занурюється у вир літературного та громадського життя міста, відвідує літературні салони, заводить нові знайомства. Прибувши до Одеси, Міцкевич фактично змінив Пушкіна, який був висланий царем із міста менш ніж за півроку до того. Як і Пушкін, Міцкевич симпатизував вільнодумно налаштованим представникам російського дворянства, що поділяли ідеї декабризму.

В Одесу Міцкевич приїхав із рекомендованим листом від К.Рилєєва, одного з лідерів північного крила декабристського руху. Втім, коло “неблагонадійних” петербурзьких знайомих польського поета було добре відоме й царській жандармерії, яка пильно стежила за кожним його кроком і спробувала використати приїзд Міцкевича в Одесу для того, аби через його потенційні контакти вийти на членів таємних товариств південного крила російського декабризму. Тому не випадково в числі нових одеських знайомих Міцкевича з’явилася 31річна красуня, полька Кароліна Собанська (у дівоцтві Ржевуська), яка була шпигункою таємної поліції і коханкою графа Вітта.

Син відомої красунігречанки Софії Главані, на честь якої граф Станіслав Потоцький облаштував знаменитий парк “Софіївка” в Умані, і колишній резидент російської розвідки у Франції, який першим повідомив російському царю точну дату і план нападу наполеонівських військ на Росію, Вітт формально був призначений начальником військових поселень Півдня Росії, насправді ж прибув до Одеси із завданням виявити осередки декабристського руху у південній групі військ, що пізніше і було ним зроблено. Собанська закохала в себе Міцкевича, а згодом, за рекомендацією Вітта, запросила поета здійснити мандрівку Кримом на яхті, названій на її честь “Кароліною”. Вітт розраховував на те, що в атмосфері невимушеного приятельського спілкування йому вдасться спровокувати поета на відверті розмови, які допоможуть встановити міру політичної благонадійності й самого поета, і його “південних” друзів. У числі гостей, запрошених на яхту, крім самого Вітта та Собанської, були також брат Кароліни, письменник Генрік Ржевуський, який симпатизував політиці російського царизму, і відрекомендований Міцкевичу як вченийентомолог Олександр Бошняк, викритий і вбитий пізніше під час польського повстання 1831 року. Мандрівка Кримом тривала упродовж місяця, з 14 серпня до 14 жовтня 1825 року.

Крим справив незабутнє враження на Міцкевича, який у листі до польського історика Йоахима Лелевеля з захопленням писав: “…я бачив Крим! Я витримав страшенну бурю на морі… Я бачив Схід в мініатюрі”. Враження від незабутньої мандрівки відбились в “Кримських сонетах” Міцкевича — одній з найкоштовніших перлин слов’янської поетичної скарбнички. Цикл “Кримських сонетів” містить прямі сюжетні звертання до пушкінської творчості. Символічний образ фонтана, оспіваний Міцкевичем у сонеті “Бахчисарай”, змальовує й російський поетромантик Пушкін у поемі “Бахчисарайський фонтан”. Центральне місце в другій частині “Кримських сонетів” Міцкевича посідає сонет “Гробниця Потоцької”, який є своєрідною кульмінацією провідного для усіх 4х сонетів мотиву неволі дівчатбранок ханського гарему і одночасно підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета “Бахчисарай”.

Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана КерімГірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета “Гробниця Потоцької” слугує для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок, в яких він порівнює своє життя на чужині з її нещасливою долею. М. Рильський писав про цей сонет: “Могила Потоцької”, в якій поет зв’язує думки про долю легендарної польки, — долю, яка надихнула й Пушкіна (”Бахчисарайський фонтан”), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею… Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття… як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові”. Пізніше до поетичної інтерпретації легенди про прекрасну полонянкуполячку звернеться у циклі своїх ліричних віршів “Кримські спогади” і наша співвітчизниця Леся Українка.

Крім загального ідейнонастроєвого пафосу — волелюбного духу свободи і боротьби — усі сонети циклу об’єднує й наскрізний образ ліричного героя, мандрівника, пілігрима, який втратив Батьківщину, друзів, любов коханої і приречений на вічні мандри далекою чужиною. Намагаючись осмислити трагічні суперечності власної долі, збагнути сенс своїх моральних запитів та духовних поривань, він шукає співзвуччя власним думкам та почуттям у буремних стихіях, у величній красі гірських краєвидів, в перипетіях історичного плину людського життя, його минулого та сучасності. В цьому йому допомагає Мірза, постать якого супроводжує ліричного мандрівника у якості наставника і духовного порадника, розкриваючи йому глибинний, символічний зміст мови, якою природа розмовляє з людиною. Чимало дослідників творчості обох поетів вважають, що в постаті пілігрима Міцкевич змальовує власний образ, тоді як за постаттю Мірзи він приховує ті враження, які йому навіяли роздуми про Пушкіна, про його перебування в Криму, а також і про його стосунки з Кароліною Собанською, прихильність якої російський поет здобув раніше від Міцкевича.

Кароліна Собанська, яка за іронією долі стала “поліцейською музою” “Кримських сонетів” А.Міцкевича, познайомилась з Пушкіним взимку 1821 року в Києві, де відстежувала зв’язки російськопольських підпільних організацій. їй вдалося виявити контакти О.Пушкіна з декабристами, а також встановити канали з’язку північного та південного крила російських декабристів, що, по суті, ініціювало початок широкомасштабного поліцейського розслідування.

Цікаво, що в тому ж 1821 році в рукописі “Кавказького бранця” Пушкін робить чорнові записи плану майбутньої “пекельної” поеми, вписуючи туди такі поетичні рядки:

Вдали теж пропастей глубоких,
Где в муках вечных и жестоких.

Гдє слез во мраке льются реки,
Откуда изгнаны навеки,
Надежда, мир, любовь и сон,
Гдє море адское клокочет,
Где, грешника внимая стон,
Ужасный сатана хохочєт.

На суміжному аркуші розміщений малюнок, на якому змальований сатанинський бал, а посеред різноманітної пекельної нечисті — відьма, портрет якої разюче нагадує риси обличчя Кароліни Собанської. Містика, але цей образ з пушкінського рукопису символічно перегукується з образом пекельної прірви, дивитись в яку застерігає пілігрима Мірза, хоча учень і не прислуховується до поради свого вчителя:

Мірза
Молися, попусти повіддя, одвернися,
Тут кінським маєш ти довіритись ногам:
Це кіньрозумниця! Він обирає сам
Безпечнішу тропу; поглянь — укляк, піднісся,
Завис над скелею!
Додолу не дивися,
Бо оком дна ніяк не досягнеш ти там,
Рукою не махай — не дано крил рукам! —
навіть думку ти пускати бережися,
Мов бідний якорець в незнану глибину:
Не зачепившися, у водоверть жахну
Потягне човника той якорець до страти.

Мандрівник
Я, мірзо, подививсь!
В отворі тім земнім
Я бачив… що таке — по смерті розповім,
Бо мовою живих того не розказати.
(Дорога над прірвою в ЧуфутКале)

Після придушення повстання декабристів на Сенатській площі в грудні 1825 року було заарештовано кілька розкритих Собанською поляківзв’язківців, свідчення одного з яких дозволили додатково провести цілу низку арештів. Втім, жодних компрометуючих свідчень проти Міцкевича агентурна група Вітта не подала. Можливо, поета врятувала саме щирість його почуттів до Кароліни? За деякими свідченнями, Міцкевич здогадався про справжні наміри свого оточення і поводився обережно, принаймні в офіційному рапорті Вітт доповідав, що пересвідчився в політичній благонадійності польського поета, після чого Міцкевича було призначено чиновником до канцелярії московського генералгубернатора Дмитра Голіцина.

Дивовижно, але й Пушкін продовжував кохати Кароліну. 1829 року Собанська знову зустрілась з О.Пушкіним у Петербурзі і 5 січня 1830 року він вписав в її альбом два вірші, які вважаються неперевершеними шедеврами російської лірики:

“Я вас любив; а може, вас люблю я,
Не згас огонь у серці ще моїм;
Та хай любов моя більш не хвилює,
Я засмутить не хочу вас нічим….
і
“Що в імені тобі моїм?
Воно замре, мов сплеск печальний
Морської хвилі в берег дальній,
Мов гук нічний в лісу глухім…





Схожі твори: