Головна Головна -> Твори -> Життя І доля Івана Багряного

Життя І доля Івана Багряного



«Нашого цвіту – по всьому світу» – хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з долями українців за кордоном, їхньою невтомною подвижницькою діяльністю. За часів радянської влади їх називали «зрадниками Батьківщини», «відщепенцями». З падінням «залізної завіси» виявилося, що живуть там українці складної долі, яким, як і нам, дорога Україна, які там, як і ми тут, хочуть їй кращої долі. Один із них – відомий письменник Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’яга) став політичним вигнанцем через свої переконання. Він був прихильником вільної незалежної України. Багряний був усебічно обдарованою людиною: гарно малював, писав ще зі школи вірші, прозу, міг запальним словом повести людей за собою. Та найбільше любив Україну. А любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Саме такою подією пройнята поезія Івана Багряного «Рідна мова».

  • Мова рідна колискова,
  • Материнська ніжна мова!
  • Мово сили й простоти  
  • Гей, яка ж прекрасна ти!

Перші твори письменника з’явилися 1926 року в журналах «Глобус» та «Життя й революція». Згодом вийшли збірка віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» і «Аве Марія». У поемі «Монголія» він показав жалюгідне становище далекої східної країни у контрасті з її величним минулим. «Аве Марія» – це гімн бунтарству і заперечення духовного рабства. Обидві поеми містили прозорі натяки на тогочасну дійсність, і саме неординарний характер творчості молодого поета, як і його незалежна вдача та незалежність до запідозреної в нелояльності літературної спілки «Марс», привернули увагу чекістів. А втім, під підозрою були вся українська інтелігенція. 1932 року Багряний був заарештований. Його звинувачували у тому, що він хотів працювати насамперед для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися у своєму культурному розвитку на Європу, а не на Москву. Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став заляканою безмовною жертвою, а вів ідеологічний І психологічний двобій зі слугами Системи. Багато що з пережитого описано ним у романі «Сад Гетсиманський», який можна вважати автобіографічним.

Іван Багряний був засуджений на п’ять років концтаборів БАМ-ЛАГУ, лпс терміну не добув – утік у 1936 році. Переховувався між українцями місцевосії Зелений Клин на Далекому Сході, там і одружився. Враження від життя серг,і дикої природи в оточенні земляків, які на далекій чужині зберегли свою мову, віру, традиції, пізніше склали основу пригодницького роману «Тигролови». Життя не милувало письменника і в еміграції. У Німеччині його не розуміли українці-емігранти, звинувачували в комуністичних переконаннях, бо у своїх статтях Багряний писав, що у боротьбі за незалежну демократичну Україну треба орієнтуватися не на розхитування режиму ззовні, а на трудові та національно-свідомі елементи в самій УРСР. Основною силою визвольного руху в Україні він вважав робітників і селян, трудову інтелігенцію. А у Радянському Союзі проти Івана Багряного плели інтриги енкаведисти. Його сина від першого шлюбу Бориса змусили звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, а для батька – критичним станом здоров’я. З 1948 року письменник часто хворів, але, навіть прикутий до ліжка, працював, написав свої кращі прозові твори – «Тигролови» та «Сад Гетсиманський».

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року в лікарні за роботою над черговим рукописом. Не зламало сповнене небезпек і пригод життя віри Івана Багряного в перемогу добра над силами зла, розбрату. Він ніколи не втрачав віри в себе, у свій народ і людину взагалі, в добро її душі. «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами!» – писав І. Багряний. У цих пророчих словах письменника звучить тверда віра у світле майбуття свого народу й Батьківщини.

 


Загрузка...



Схожі твори: