Головна Головна -> Твори -> Життєвий і творчий шлях Ф.І. Тютчева

Життєвий і творчий шлях Ф.І. Тютчева



Ф. І. Тютчев поряд з Пушкіним є одним із самих цитуємих російських поетів. Його вірши «Розумом Росію не зрозуміти…» і «Люблю грозу на початку травня…» відомі, мабуть, усім. Близькі вірші Федора Івановича Тютчева й серцям наших сучасників. Не одержавши загального визнання при житті, у наш час поет займає важливе місце в російській літературі. Для більшості ж його сучасників вірші Тютчева вважалися далекими від духу часу, а за формою здавалися то занадто архаїчними, то занадто сміливими. Та й сам поет не прагнув до слави, проявляючи дивну байдужість до видання й редагування своїх добутків. Федір Іванович Тютчев народився 5 грудня (23 листопада) 1803 року в селі Овстуг Орловської губернії в сім’ї потомственого російського дворянина І. М. Тютчева. Тютчев рано виявив незвичайні дарування й здатності. Він одержав гарне домашнє виховання під керівництвом С. Є. Раїча, поета й перекладача, знавця класичної стародавності й італійської літератури. Під впливом вчителя Тютчев рано прилучився до літературної творчості і вже в 12 років успішно перекладав Горація.

На поетичному поприщі Тютчев став відомим з 14 років, коли в Суспільстві аматорів російської словесності авторитетніший вчений А. Ф. Мерзляков прочитав його вірш «Вельможа». В 1819 році було опублікований вільний переклад «Послання Горація до Мецената» – перший виступ Тютчева в пресі. Восени 1819 року він вступає на словесне відділення Московського університету: слухає лекції по теорії словесності й історії російської літератури, по археології й історії образотворчих мистецтв. Закінчивши в 1821 році університет, Тютчев їде до Петербурга, де одержує місце понадштатного чиновника російської дипломатичної місії в Баварії. У липні 1822 року він відправляється в Мюнхен і проводить там 22 роки. За кордоном Тютчев перекладає Шіллєра, Гейне, і це допомагає йому придбати свій голос у поезії, виробити особливий, неповторний стиль. У Німеччині він зблизився з філософом-романтиком Фрідріхом Шеллінгом і волелюбним поетом Генріхом Гейне. Значною подією в літературній долі поета стала добірка його віршів у пушкінському «Сучаснику» (24 вірша), опублікована в 1836 році під заголовком «Вірші, прислані з Німеччини». Потім у публікаціях Тютчева виникає довга пауза, але саме в цей час остаточно формується його політичний світогляд. В 1843-1850 роках Тютчев виступає з політичними статтями «Росія й Німеччина», «Росія й Революція», «Папство й римське питання», задумує книгу «Росія й Захід». Восени 1844 року Тютчев, нарешті, повернувся на батьківщину. В 1848 році він одержує посаду старшого цензора при міністерстві, а в 1858 році призначається головою «Комітету цензури іноземної». Кінець 40-х років XIX століття ознаменований для поета новим творчим підйомом. М. О. Некрасов і І. С. Тургенєв ставлять його в один ряд з О. С. Пушкіним і М. Ю. Лермонтовим. У вигляді додатка до журналу «Современник» надруковані 92 вірші Тютчева. В одному з номерів журналу була опублікована стаття І. С. Тургенєва «Кілька слів про вірші Ф. І. Тютчева», що містить пророцтво: Тютчев «створив мовлення, якому не призначено вмерти». Надалі висока оцінка поезії Тютчева буде висловлена письменниками й критиками різних літературних угруповань і напрямків. Все це означало, що до Тютчева прийшла слава. Однак серед своїх сучасників – від Пушкіна й Лермонтова до Некрасова й Достоєвського, Чернишевського й Льва Толстого – він у найменшому ступені був професійним літератором. Із двадцяти років і до самої смерті, тобто піввіку, він був у чиновниках, цілком безтурботно ставлячись при цьому до своїх службових обов’язків. Але все своє життя був зацікавлений політичними хвилюваннями часу. Зміни й невдачі в особистому житті, розчарування в життєздатності російської держави (після поразки в Кримській війні 1853-1856 років) призвели до того, що другий збірник його віршів, що вийшов в 1868 році, не викликав живого відгуку в суспільстві. Наприкінці 1872 року здоров’я поета різко погіршилося, і через кілька місяців його не стало. Друге «відродження» Тютчева почалося на рубежі XIX-XX століть, коли затверджувалася школа російських символістів, вона проголосила його своїм попередником.

Епоха символізму закріпила сприйняття Тютчева як класика російської літератури. Збагнення Тютчева відбувалося в світі того, як усе більше усвідомлювався зв’язок індивідуальних переживань людини з невпинним пошуком суспільної думки, з безперестанним рухом історії. Тютчев ставав необхідним читачеві, у світі того як в очисних бурах початку XX століття формувалася нова, універсальна й складна людська особистість. В. І. Коровін у своїй книзі «Російська поезія XIX століття» пише: «Тютчев мислить категоріями хаосу й космосу…Вічність він передає через миттєве, загальне – через особливе й виняткове».

 


Загрузка...



Схожі твори: