Головна Головна -> Твори -> Ежен Йонеско (1912-1998)

Ежен Йонеско (1912-1998)



Ежен Йонеско – один з найвидатніших письменників французької літератури, родоначальник «драми абсурду», класик, у якому французи вбачають «в’їдливого спостерігача, безжалісного колекціонера людської глупоти». Народився видатний драматург 26 листопада 1912 року в Румунії. Там Ежен закінчив гімназію і вступив до Бухарестського університету. Одержавши диплом, викладав французьку мову в ліцеї. У 1938 році для підготовки дисертації, пов’язаної з дослідженням проблеми гріха і смерті в поезії з часів Шарля Бодлера, він їде до Франції. Протягом десяти років він пише тільки свій щоденник і відчуває, за його власними словами, цілковиту байдужість до театру. Але ще через два роки ситуація різко змінилася, і митець стає палким його шанувальником. 1948 року в паризькому театрі Ла Юшетт режисером Николя Батаєм була поставлена його перша п’єса «Голомоза співачка», інсценізація якої викликала в публіки шокованість своєю малозрозумілістю. Діалоги персонажів п’єси являли собою | обмін фразами, позбавленими будь-якого сенсу. Те, що було приховане під поверхнею життя, знайшло відображення в п’єсі – спустошеність буденного існування, ізольованість, відчуженість між людьми в повсякденності, де існування перетворюється на щось механічне, автоматизоване, неосмислене. «Голомоза співачка», що мала підзаголовок «антип’єса», – один з найяскравіших зразків «театру абсурду», де драматург майстерно використав фарсові прийоми, гротеск, елементи буфонади. Через три роки вийшла наступна п’єса драматурга «Урок» (1951), яка являла собою гостру сатиру на брутальність, що існує в стосунках між людьми. Своєю творчістю Йонеско закликав людство стямитися, змінити свої духовні орієнтири, щоб не скотитися у прірву відчуженості й бездуховності.

Пізніше у статті «Трагедія мови» Ежен Йонеско з тривогою відзначав: втрачаючи себе, людина втрачає мову, що перетворюється на балаканину, яка ведеться для того, щоб нічого не сказати». Серед найвідоміших п’єс драматурга є «Носороги» (1959) – вони являють собою алегоричне зображення людського суспільства, де озвіріння людей – закономірний результат суспільного ладу. Головний герой п’єси Беранже стає свідком того, як жителі невеликого провінційного містечка перетворюються на носорогів. Беранже втрачає свою кохану Дезі, яка врешті-решт віддає перевагу інтересам стада носорогів, відмовляючись від щирого і сильного почуття. Тільки Беранже, цей невдаха й ідеаліст, до останку зберігає свою людську природу, не підкоряється почуттю «натовпу» і залишається людиною. Так у творчості письменника вперше з’являється герой, який протистоїть силам тоталітаризму. Не випадково, що перші глядачі і критики пов’язали ідею цього твору з антифашистськими поглядами самого автора. Згодом драматург, пояснюючи задум п’єси, говорив, що це, безсумнівно, антинацистський твір, але «насамперед це п’єса проти колективних істерій і епідемій, що приховуються під личиною розуму й ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями».

У 1962 році вийшла друком збірка літературно-критичних статей і есе Ежена Йонеско «Нотатки і нотатки їм всупереч», в яких автор розмірковує над сучасним станом мистецтва, театру, мови. Він вважав, що абстракціоністський театр – це театр пошуків, те-атр-лабораторія, а найважливіше завдання мистецтва вбачав у відкритті величезних просторів, що знаходяться усередині самих людей. Зразком театру Йонеско вважає футбольний матч із його непередбачуваністю, динамізмом, драматизмом, насолодою від гри.

У 1970 році Ежен Йонеско був обраний членом Французької академії, а через два роки відбулася прем’єра його останньої п’єси «Макбет». Відійшовши від літературної справи, письменник оселився в Швейцарії, у невеликому і тихому містечку Сен-Гален, де присвятив свій час малярству і колекціонуванню картин. У 1998 році Ежен Йонеско помер.


Загрузка...



Схожі твори: