Головна Головна -> Твори -> Гейне – німецький претромантик

Гейне – німецький претромантик



Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 року в Дюссельдорфі в родині збіднілого єврейського торговця Самсона Гейне. Мати, Бетті Гейне, розумна та освічена жінка, сама займалася вихованням сина. У своїх “Мемуарах” поет писав: “Мати відігравала головну роль в історії мого розвитку, вона складала програми всіх моїх занять, і її виховні плани виникли ще до мого народження”. На початку 1800х рр. вся Прирейнська область була зайнята військами Наполеона. Французькі солдати зупинилися на постій у будинку батьків Гейне. Гаррі (справжнє ім’я поета) подружився з одним юним солдатом. Наполеон для Гейне був втіленням ідеалів Французької буржуазної революції. Він скасував в окупованих областях Німеччини соціальну нерівність між німцями та євреями, заохочував підприємницьку діяльність. Батьки Гейне готували сина до фінансової кар’єри.

В Дюссельдорфському ліцеї, де з 1807 року навчався Генріх, учителі першими виявили неабиякі здібності юнака. Він ще з дитинства запам’ятав багато страшних історій, казок та легенд, які розповідала йому няня, а в ліцеї дівчинка Зефхен співала трагічні старовинні пісні, розповідала про звичаї, забобони та обряди касти катів, оскільки сама була донькою ката. Все це вплинуло на нього як на поета. У ранніх віршах відчувається смуток і трагізм.
Хлопець захоплювався творами Свіфта, Шиллера, Гете, Сервантеса. Часто себе порівнював з Дон Кіхотом.

Після поразки Наполеона в Прирейнській області було поновлено кріпосницькі порядки, а рідне місто Гейне відійшло до Пруссії, відомої національною нетерпимістю. Це мало фатальні наслідки для долі поета. Тепер він міг стати тільки торговцем, як батько. Але банківська і комерційна справа не приваблювала юнака. Він відчував потяг до літератури, адже перші вірші вже вийшли зпід його пера. У 1816 році через матеріальні проблеми батька Генріху довелося зайнятися комерцією у Гамбурзі, працювати у торговій фірмі дядькамільйонера Соломона Гейне.

Літературний дебют відбувся 1817 року в журналі “Гамбурзький страж”. Юнацька лірика була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії. Гейне навчався в університетах Бонна, Геттінгена і Берліна, де вивчав юридичні науки, філософію та літературу. Він став одним із найосвіченіших людей свого часу, пізніше виступив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. Непоказний на вигляд юнак мав уїдливий характер та гострий язик, іронічноглузливий спосіб спілкування з опонентами Гейне зберіг до кінця свого життя. Власну гідність він відстоював і на дуелі, через що був виключений з університету Геттінгена. Гейне переїхав до Берліна, де 1821 року вийшла його перша збірка “Поезії” за сприяння редактора журналу “Співрозмовник”. А 1823 року вийшов новий цикл його віршів “Ліричне інтермецо”. Поетичному зростанню Гейне сприяла зустріч із Гофманом, творчість якого справила неабиякий вплив на молодого митця.

У грудні 1824 року Генріх повертається до Геттінгенського університету. Його приймають у Веймарі, в будинку Гете. Згодом Гейне захищає дисер. тацію на ступінь доктора права, приймає лютеранство. Наприкінці 1820х рр. Гейне вже був автором “Книг., пісень”, яка уславила його ім’я, та чотирьох томів романтичної прози — “Подорожніх картин”, в яких він іронічно змалював тогочасну німецьку дійсність, висміяв аристократію, обивателів-філістерів, вчених, письменників, науку та літературу. Сам автор називав цей твір (перша назва “Подорож на Гарц”) “військовим кораблем, на якому багато гармат”. Саме після виходу в світ “Подорожніх картин” ім’я Гейне стало відоме всій Німеччині.
Проте життя поета на батьківщині, як і раніше, не було влаштовано. Дядько Соломон матеріально підтримував племінника, видання творів приносило прибуток, але весь час Гейне почував себе національно ущемленим. Він багато подорожував, відвідав Англію’, Італію. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію. Все це підштовхнуло його до рішення залишити батьківщину і переселитися до Франції.

Усе подальше життя поета пройшло у Парижі, де після перекладу “Книги пісень” на французьку Гейне став відомим. Наступні 10 років він присвятив активній участі у політичній боротьбі, виступав як публіцист. Незважаючи на страшні болі, у цей останній період свого життя він написав збірку “Романсеро”(1851), цикли “Ламентації”, “Лазар”. Його погляд на хід історії стає песимістичним: поразка революційних сил Німеччини та Угорщини викликала тяжкі роздуми. Поет пошепки продиктував прозу — “Богиня Діана”, “Фауст”, “Боги у вигнанні”. Навіть умираючи, Гейне не міг не цікавитися культурним життям. Йому читають новинки літератури, серед яких — перші романи Діккенса, твори Дюма, Гоголя, драми Шиллера, поема “Фауст” Гете. “Ми читали з нищ і Біблію, яку він знав майже напам’ять. Часом я зачитував йому цілі глави, переважно зі Старого Заповіту”, — писав секретар.

16 лютого 1856 року під вечір Гейне сказав: “Писати!” — і додав: “Паперу та олівця!” Це були останні слова — вранці він помер. Похорон відбувся на кладовищі Монмартре, згідно із заповітом — без релігійних обрядів і промов. За труною йшли друзі поета — письменники, журналісти. “Це один з найвидатніших людей Німеччини”, — сказав про Гейне Ференц Ліст.

В Україні здавна знають і люблять Гейне. З середини XIX століття його твори перекладають українською. 1892 року вийшла збірка поезій Гейне з “Книги пісень” у перекладі Лесі Українки. Іван Франко вважав його одним із найвизначніших поетів XIX століття й видав збірку під назвою “Вибір поезій Гейне”.

Отже, 30-ті роки — роки бурхливої публіцистичної діяльності Гейне. Він друкує серію статей, у яких знайомить німецького читача із Францією часів Липневої революції. Після повернення з Німеччини у грудні 1843 року Гейне зустрівся із молодим політичним мислителем Карлом Марксом, з ним у нього встановилися дружні стосунки. Захопився також й ученням соціалістаутопіста СенСімона, що знайшло відображення у поемі “Німеччина. Зимова казка” (1844). У новому творі поет висміяв убозтво німецького життя, яке болісно вразило його після 13 років вимушеної відсутності. Поема була заборонена. На повстання ткачів влітку 1844 року Гейне відгукнувся віршем “Сілезькі ткачі”.

Поет почувається розчарованим. Подібно до Байрона, він втрачає інтерес до політики. Проте зближується із такими митцями слова, як Бальзак, Жорж Санд, Беранже, Дюма, Андерсен, Гюго, а також із композиторами.Шопеном, Лістом, Берліозом; художниками, акторами, співаками.

Гейне було 37 років, коли він зустрів жінку на ім’я Матильда, яка стала справжнім другом і вірною супутницею життя. Перебуваючи в 30х роках у Франції, Гейне багато писав для французьких читачів про німецьке життя, німецьку філософію та літературу. Так народилися його оригінальні, блискучі публіцистичні твори “Романтична школа”, “До історії та філософи в Німеччині”. Німцям він розповідав про політичний досвід французів у творах “Французькі справи”, “Лютеція”. Мистецькому життю Франції присвячені вишукані розвідки “Французькі художники”, “Французька сцена”.





Схожі твори: