Головна Головна -> Твори -> Володимир Володимирович Маяковський (1893-1930)

Володимир Володимирович Маяковський (1893-1930)



Володимир Володимирович Маяковський – поет-новатор, драматург, публіцист, художник, творець оригінальної системи віршування, що помітно вплинула на розвиток модерністської поезії XX століття. Народився він у зубожілій дворянській родині неподалік від міста Кутаїсі. Навчання розпочав у місцевій гімназії, але через раптову смерть батька разом з матір’ю та двома сестрами переїхав до Москви, де й продовжив свою освіту (у 1908 році його через несплату виключили з гімназії). З юнацьких років Маяковського приваблював рух оновлення – ще в Кутаїсі він брав участь у політичних демонстраціях, знайомився з нелегальною літературою. У Москві він зблизився з соціал-демо-кратичними гуртками, почав займатися пропагандистською роботою серед робітників, а в 1908 році навіть вступив у більшовицьку партію. Про свої тогочасні захоплення Маяковський пізніше розповів у автобіографії «Я сам». Через декілька місяців за свою активну революційну діяльність юнак потрапив до Бутирської тюрьми, де перебував цілих 11 місяців (його не відправили до Сибіру тільки через те, що він був неповнолітнім).

Цей бурхливий період юнацького життя був ознаменований першими віршовими спробами, які згодом перетворилися на нестримне бажання присвятити себе літературній творчості. Головними темами ранньої творчості Маяковського стали сучасне поету місто й нескінченні людські страждання. Місто в поета уподібнювалося пеклу, його «шуми, шумки, шумища» несли людям біль і муку; особистість на цьому світі відчувала себе самотньою, як «останнє око в людини, що йде до сліпих». Разом з тим уже в ранніх віршах він показав себе як поет-лірик з надзвичайно чутливим та емоційним сприйняттям світу. Про це якнайвиразніїпе свідчать вірші «А ви змогли б?», «Послухайте!», «Скрипка і трішечки нервово».

Юнак намагався випробувати свої сили не тільки в поезії, але й у живописі. Інтерес до образотворчого мистецтва привів його в 1908 році до Строгановського художньо-промислового училища. Майже одночасно з цим він зблизився з групою молодих поетів і худож-ників-кубофутуристів і незабаром став одним з її лідерів. Його вірші – -«Ніч», «Ранок», «Порт», «З вулиці у вулицю» та інші – відповідали естетичним нормам російського кубофутуризму, теоретичні положення якого були викладені в маніфесті «Ляпас суспільному смаку». Як кубофутурист поет орієнтувався на індивідуалізм ліричного героя, на пріоритет предметного світу, на епатуючу антиестетику, на самоцінне, «самовите» слово, а також на футуристичну філософію і на нігілістичне ставлення до класичного мистецтва й до сучасності. З 1915 року Малковському довелося перебувати на військовій службі в Петроградській автошколі, проте цей час не був для нього марно втраченим, адже саме тоді поет написав цілий ряд чудових творів: «Хмарина в штанях», «Вам!», «Флейта-острів», «Гімн хабару». «Ось так я зробився собакою» тощо.

Лютнева й Жовтнева революції відкрили молодому поету можливість реального втілення ідей про нову, вільну людину і про щасливе облаштування світу. Росія у його світосприйнятті була тією єдиною країною, якій має належати майбутнє. У березні 1919 року Маяковський почав співпрацювати з Російським телеграфним агентством, як поет і художник створював агітаційно-сатиричні плакати – «вікна РОСТА». Тоді ж поет багато друкувався, брав активну участь у публічних виступах по містах і селах Росії, України.

З 1922 року поег здійснив багато подорожей по країнах Європи та Америки. За три роки він відвідав Латвію, Німеччину, Францію, Мексику, Іспанію, Кубу та США. Наслідком отриманих від поїздки вражень стали нариси, вірші «Париж (розмови з Бйфелевою вежею)», « Як працює республіка демократична?», цикл «Вірші про Америку», що мав певний іронічний підтекст. Америка поставала у віршах Ма-яковського не країною високого рівня цивілізації та культури, а провінцією, що надзвичайно схожа на дожовтневий Єлець чи Конотоп.

У другій половині 20-х років у своїй творчості поет стверджував радянські норми життя. Пафос будівництва світлого майбутнього й героїчних буднів у публіцистичних віршах Маяковського виключає компроміс, мотиви співчуття ліричного героя до слабкого і скривдженого зникають, натомість з’являється образ поета-трибуна, чиї вірші виражають позицію, адекватну інтересам влади. Маяковський свідомо віддавав перевагу таким літературним жанрам, як фейлетон та агітка. На сторінках всеросійської газети «Вісті», що мала величезну популярність в народі, були вперше надруковані такі загальновідомі вірші поета-трибуна: «Товаришу Нетте, пароплаву і людині», «Англійському робітникові», «Жовтень 1917-1926». Вважаючи себе поетом революції, поет поставив свій талант на службу ідеям, що проголошувалися її лідерами. Захоплення гаслами світової революції, диктатури пролетаріату часом набувало в поета фанатичного характеру, об’єктивно служило тоталітарній системі. Разом з тим поет, очевидно, болісно переживав те, що ідеали революції не знаходили втілення в життя, а його поезія змушена була виконувати утилітарно-службові функції політичного агітатора і пропагандиста. Протягом всього життя Маяковський підтримував тісні зв’язки з Україною – він майже щороку приїздив виступати до Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька, Полтави, Житомира, до Криму. У вірші «Борг Україні» поет закликав росіян шанобливо ставитися до українців, вивчити їхню мову – «величаву і просту».

У лютому 1930 року поет вступив до Російської асоціації пролетарських письменників, що відповідало потребам консолідації творчих сил в умовах офіційно визнаного загострення класової боротьби. Однак раппівці не сприйняли Маяковського як свого, поет залишився для них лише «попутником». Заборона на виїзд до Парижа (там на нього чекала кохана – Тетяна Яковлева), провал індивідуальної творчої виставки «20 років роботи Маяковського», несприй-няття критикою п’єси «Лазня» – усе це породжувало неспокій поета, підривало його впевненість у майбутнє, довіру до партії.

Трагічний фінал Маяковського був зумовлений не лише обставинами життя, а й глобальною незгодою з існуючим світоустроєм. 14 квітня 1930 року поет пішов з життя. Лише після п’яти років мовчання з моменту трагічної загибелі поета Сталін проголосив Маяковського «найталановитішим поетом нашої радянської епохи», що й призвело свого часу до канонізації його постаті.


Загрузка...



Схожі твори: