Головна Головна -> Твори -> Історичні романи Юрія Мушкетика

Історичні романи Юрія Мушкетика



Літературну діяльність Ю. Мушкетик розпочав ще у студентські роки. Так, 1954 року побачив світ його історичний роман «Семен Палій», а 1957 – історичний роман «Гайдамаки». Обидва ці твори писалися в суворі часи, пізніше названі застійними, коли на історію України впали безглузді заборони. Виходячи з цього, можна твердити, що Мушкетикові не бракувало сміливості братися за таку «крамольну» тематику. Складними були стосунки між Семеном Палієм та Іваном Мазепою. І правдиво зобразити їх письменникові у ті часи було важко, точніше сказати, неможливо хоча б тому, що постать гетьмана Мазепи історики трактували однобоко, факти й події далекого історичного минулого підганяли під тодішні примітивні догми. Образ гетьмана Мазепи автор змальовує нетрадиційно – «через призму реальності соціальних відносин». Ю. Мушкетик показав у творі усю складність його натури, повідав читачам про його мрії, уподобання. Ми бачимо гетьмана людиною веселою, він навіть вірші писав, сам із того кепкуючи.

Роман «Гайдамаки» співзвучний із шевченківською поемою. У ньому розповідається про народне повстання 1768 року, яке охопило всю Правобережі Україну. Діють у романі Максим Залізняк та Іван Гонта, оспівані також у поеі Кобзаря. Ю. Мушкетик написав роман-панораму, у якому велика кількість ді йових осіб. Автор не просто розповідає про певні історичні події, а розкрива їх через долю героїв, додавши певного психологічного забарвлення кожному персонажів. У свій час обидва ранні романи Мушкетика оцінювалися як успіх автора. Те пер же літературознавці вважають їх спробою письменника проникнути в істо ричний матеріал, намалювати картини далеких від нас епох.

Історія не дає Мушкетикові спокою. Роман «Яса» – велике багатоплано ве полотно – змальовує події української історії другої половини сімнадцято” століття. В кінці твору зазначено такі дати його написання: 1970-1974 рр. Ц була перша редакція. Завершена в останні роки сумнозвісного брежнєвсько сусловського застою, вона, природно, не дала змоги письменникові розкри всю правду про найскладнішу добу нашого минулого – так звану руїну. Ос чому в 1984-1985 роки Юрій Мушкетик пише нову, другу редакцію роман який значно ширше і грунтовніше висвітлює події 70-х років XVII століття. Друга половина сімнадцятого століття не принесла українському народо поліпшення його долі, на яку він заслуговував, якої сподівався після Переяславської угоди 1654 року. Особливої гостроти набула українська дійсність після смерті Богдана Хмельницького 1657 року.

Один за одним до влади приходять гетьмани, які своєю політикою не сприяли єднанню різних суспільних верств народу, нації української. Окремі з них дбали передусім про власний добробут; особисте в їхньому житті та діяльності брало гору над загальнонародним. Протягом 1654-1667 років Росія воювала з Польщею, війна закінчилась підписанням перемир’я в Андрусові. І Запорозькій Січі було уготоване ярмо подвійне: російське й польське. Щоправда вільнолюбна «козацька християнська республіка» неохоче, але змушена була підкорятися тільки царському урядові. Дух вольності витав над легендарною Січчю і надалі.

Таким чином Польща й Росія поставилися до України як до колонії, де нехтувалися закони, звичаї, культура підневільного населення. Могутня хвиля обурення і невдоволення прокотилась Україною, оскільки Андрусівським перемир’ям розтоптувались надії нашого народу на об’єднання всіх українських земель. І лежала Україна, мов та чайка при битій дорозі. Скубли її царські бояри, грабувала польська ненажерлива шляхта, чорною хмарою сунули з півдня татарські ординці й турецькі яничари. Але народ наш український не падав на коліна, не вимолював пощади у ворогів. Кращі його сини без принуки, за велінням серця, збиралися в Січі Запорозькій. Наснажені патріотичним поривом, вони примножували козацькі лави – ставали на захист одновірців, синів і дочок, молодих і престарілих, які по слободах і хуторах, містечках і зимівниках так часто потерпали від лютої панської неволі. На всеукраїнських чатах вірно стояла Запорозька Січ – збройна сила українського народу. Роман «Яса» – багатолюдний, населений він як героями історичними, так і створеними уявою письменника. Яскраво зображено у творі Івана Сірка, який намагається об’єднати Україну. Кошовий отаман Січі Запорозької виступає в романі як живе втілення невмирущих традицій і звичаїв козаччини. Прочитавши роман, ми запам’ятовуємо передусім колоритний образ Івана Сірка, легендарного витязя нашої багатостраждальної історії. Він прийшов до нас як жива людина, яка увесь вогонь свого серця патріота, оборонця рідного народу беззастережно віддала єдиній матері нашій – Україні.

Роман «Яса», безперечно, заслуговує, щоб його назвати енциклопедією українознавства тих далеких часів, коли наш народ, проживаючи в суворих умовах руїни, плекав світлі мрії про те, щоб Україна, підтримана лицарями-січовиками, випросталася до життя вільного, незалежного. Великою заслугою Ю. Мушкетика слід вважати його прихильність до української історичної тематики, особливо до незабутніх сторінок запорозького козацтва, гайдамаччини. Романи його виховують гордість за наш волелюбний народ, показують його велич і силу духу.

 


Загрузка...



Схожі твори: