Головна Головна -> Твори -> Учнівський твір на тему Трагедія роду Половців

Учнівський твір на тему Трагедія роду Половців



Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Надто багато позаду могил, надто великі втрати. Тільки знаючи правду, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої історії, знайде себе наш народ, гідний прекрасної долі. Останнім часом у нашій державі людина починає осмислювати себе як особистість, починає розуміти, що саме вона – вища політика, вища релігія, зміст усіх держав і партій, союзів і культур. Родина, рід, родичі – ці поняття супроводжують людину протягом усього життя, розкривають її моральну сутність. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку людини. Народ здавна уславлює значення роду в таких словах: «Ой роде наш красний, роде наш прекрасний», «Козацькому роду нема переводу». Народне прислів’я про згоду братів одного роду вкладає Юрій Іванович Яновський у романі «Вершники» в уста свого героя Мусія Половця. Вражає трагедія цілої родини Половців.

Почуття кохання на все життя спарувало непоказного дофінівського рибалку Мусія Половця з майбутньою дружиною, дівчиною доброго рибальського роду, доброї степової крові. Народили і виховали вони п’ятьох синів-орлів: Андрія, Оверка, Панаса, Івана і Сашка. За всіх однаково боліло материнське серце, кожного вчив розуму батько, але сини повиростали і розійшлися шукати своїх шляхів. Андрій знайшов своє покликання у військовій службі, став підпрапорщиком російської армії; Оверко поділяє погляди Симона Петлюри; відчайдушність і ризиковане життя контрабандиста привели Панаса в банду батька Махна. Іван працював на заводі, був революціонером, більшовиком.

Влітку 1919 року під Компаніївкою зустрілися рідні брати і різні переконання, різні ідеї. Оверко на перше місце ставить державу: «Рід – це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає…» Під час бою з денікінцями Оверко наказує козакам убити брата Андрія. Панасові не потрібні ні рід, ні держава, бо він стоїть за «вільне співжиття». За свої переконання Панас власною рукою вбиває брата Оверка. Іван висловлює ідею класових протиріч: «…рід розпадається, а клас стоїть, і увесь світ за нас, і Карл Маркс». Іван власноручно не вбиває брата, Панас сам іде з життя, але віддає наказ стріляти в тих, хто не з ними. Так за один день Іван з Сашком втрачають трьох своїх братів. А яке горе принесе батькам звістка про смерть синів? Розпалася сім’я, сталась страшна трагедія.

Шалена епоха захопила братів, кожен з них любив свою Вітчизну, але майбутнє її кожен бачив по-своєму. Панас – очима доброго лиходія, стихійного бунтаря, Андрій-очима людини, яку влаштовувало колишнє життя, Оверко – очима національного героя, Іван – очима фанатика революції, комуни, партії, Леніна. Не вишні вороги жорстоко калічили його. Вони дивувалися, як ще тримається життя в понівеченому тілі юнака. Та вони не знали тієї сили, яка примушувала напівмертвих жити, щоб чесно виконати свій обов’язок в ім’я торжества омріяної справедливості. Листоноша вже не міг іти, скривавлене тіло боліло нестерпно, та він знову волік його за село, у піски, назустріч повстанцям. Юнак помер, виконавши до кінця свій обов’язок, здійснивши справжній подвиг. «Лист в вічність пішов разом із життям,  як  світло від давно згаслої одинокої зорі»,  – пише

Ю. Яновський.

Листоноша помер, як тисячі героїв громадянської війни, як помер легендарний Данко, серце якого розсипалось на голубі іскорки, щоб, потрапляючи до людей, розпалювати в них мужність і відвагу, бажання подвигу. Так і серця листоноші, Шведа, Коваля Максима, Адаменка, згорівши, не згасли марно: вони запалили сотні тисяч сердець на нові звершення, на подвиги в ім’я щастя людей. І зараз, коли над нами мирне небо, коли широкою ходою йде становлення української державності, в серцях наших людей залишаються іскри великого подвигу. Бо хіба ж не подвиг – кинутися на озброєного бандита, відвести палаючий літак за місто, загинути самому, щоб врятувати життя тисячам? Подвиги не меркнуть в людському житті, і не забуваються книги, в яких звеличено героїзм народу. Тому і писав О. Бабишкін: «Журавлині ключі вічності пролітають над Ю. Яновським, над його творами, цими листами у вічність».

 

 


Загрузка...



Схожі твори: